Михайло Коломей – відомий одеський письменник, журналіст, художник і – передусім – керівник творчого об’єднання «Лялькова Одеса». Друзі його називають «тато Карло» – як автора цілого лялькового світу.
Коломей створив потрясні кумедні образи відомих людей. Нещодавно на Одеському морвокзалі він відкрив чергову композицію, присвячену Одесі.
Художник люб’язно погодився розповісти нашому кореспондентові про своє життя та творчість, плани на майбутнє й багато чого іншого.
– Михайле Володимировичу, яку ляльку Ви зробили першою?
– Почну з того, що за великим рахунком це не тільки ляльки, а сюжетно-лялькові композиції, і це єдиний у світі проект у такому форматі. Це мовби міні-театр.
А перша композиція називалася «Кошерна горілка». Сюжет її мені наснився. Друга лялька була присвячена Віктору Степановичу Черномирдіну, і ми її подарували Російському консульству. Чому саме Черномирдін – бо мені подобалася його безпосередність, як у мене в мистецтві. Він дуже цікаво спілкувався з журналістами. Його промови розходилися на цитати, я б сказав, що Максим Галкін «відпочиває», хоча його й пародіював. На жаль, за життя з Віктором Степановичем ми так і не зустрілися.
– Як би Ви самі назвали свою незвичайну творчість?
– Те, чим я займаюся, зветься живою скульптурою, тобто це ляльки реальних людей, що нині живуть або вже пішли з життя. Але при цьому я роблю винятково одеські композиції, тобто в кожній з них, навіть коли йдеться про політичних діячів, намагаюся передати суто наш колорит і гумор.
А почалося все з того, що мені стало нудно писати (я взагалі письменник) – для мене це були завузькі рамки. Тоді я захопився живописом. А коли мені стало нудно писати картини, вирішив зайнятися такою незвичайною творчістю. Знайшов однодумців. Нас четверо. Крім мене, це художник – викладач художнього училища Валерій Іванов, виконавчий директор «Лялькової Одеси» Микола Носач і її технічний директор Сергій Фурман. До речі, в листопаді проекту виповнилося вже 13 років. І те, що бачать люди, – це продукт величезної праці нашого дружного колективу.
– Хто вже став героєм Ваших композицій за ці роки?
– Список дуже великий. Це Володимир Висоцький, Йосип Кобзон, Юлія Тимошенко, Рінат Ахметов, Володимир Жириновський, Володимир Ленін і навіть Президент Віктор Янукович, ляльку якого було зроблено на замовлення друзів і, наскільки мені відомо, йому потім подаровано. А загалом у моїй колекції понад 40 ляльок, це крім експонатів із приватних колекцій. Наша постійно чинна експозиція раніше ташувалася в одній із зал Одеського літературного музею, а кілька років тому переїхала до нового просторого приміщення на морвокзалі – завдяки сприянню тодішнього начальника Одеського порту Миколи Павлюка та начальника морвокзалу Миколи Маковецького.
– А у Вас є улюблені ляльки?
– Кожна по-своєму улюблена. У кожну вкладено частку душі, творчість, завзяту працю.
У 2007 році ми створили навіть ляльку самого мене, а мені виповнилося саме 55 років. Я не можу сказати, що вона якась по-особливому улюблена. Усе це просто гумор, але при цьому завжди цікаво подивитися з іронією на самого себе збоку.
– А якщо не таємниця, яка собівартість виготовлення ляльки?
– Точні цифри називати немає сенсу, бо вони різні, але скажу, що йдеться не про одну тисячу доларів, адже ми це робимо з дорогого багатокомпонентного полімерного матеріалу. Ми своїм колективом несемо цей фінансовий тягар і заробляємо різними способами, щоб потім це вкласти у виготовлення ляльок. Додам, що ми готові співпрацювати з будь-якою приватною або юридичною особою під замовлення й обговорювати будь-які варіанти угоди.
– І скільки часу забирає виготовлення однієї композиції?
– Від двох до п’яти місяців, але є й винятки. От, наприклад, є композиція «Адам і Єва», яка стоїть просто неба на території одного з приватних будинків на вулиці Щорса. Отож, її ми робили цілий рік. А взагалі цей потік – процес виготовлення композицій – не припиняється. На час виготовлення впливають багато чинників – технологія процесу, припасування, розфарбування.
Усе починається зі створення уявного образу. Потім він поступово реалізується – спочатку ліпиться ескіз у пластиліновій формі, згодом він переводиться у великі гіпсові форми. Це досить складний процес, що забирає багато часу. І звичайно, головне – це зміст або сюжет композиції. От, наприклад, композиція – Леонід Брежнєв і Мерилін Монро. Усім відомо, що Монро кохала президента США Джона Кеннеді. А ми подумали – чому вона може кохати тільки Кеннеді? Вона могла кохати й Брежнєва, який жив у ту ж добу. Зрештою вийшла така гумористично-філософська еклектика. Але це не просто гумор – ми намагаємося вести й просвітницьку діяльність. Щоб люди знали цих людей, щоб цікавилися їхнім реальним життям, а не думали, що це персонажі книжок.
– Михайле Володимировичу, Ви самостійно створюєте образи й сюжет композиції. А із приватними замовленнями відбувається так само?
– Так. Я насамперед ставлю умову, що весь проект, його реалізація буде на мені. У мене навіть бували сварки з людьми, які не розуміли одеського гумору. Але я казав так: «Або я це роблю так, як бачу, або не роблю взагалі». У кожній фігурі є моє авторство й певний зміст. А робити щось дешевеньке – не в моїх правилах.
– Цікаво, а як реагували герої композицій, розглядаючи самих себе?
– Дуже добре. От, наприклад, екс-міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко, подивившись на себе, написав у книзі відгуків: «Радий за справжню й непокірну журбі Одесу». Загалом, Луценкові сподобалося, це справді людина з тонким чуттям гумору, але ж композиція була з реальним сенсом. Ми її робили після подій помаранчевої революції, коли Луценко саджав багатьох чиновників. І ми створили композицію такою: фігура Луценка, який стоїть і пропонує посидіти й випити чаю. А на таці стоїть чашка чаю, лежать бублички у вигляді наручників. Тоді запросити на чай значило – посадити до в’язниці. А потім сам Луценко опинився у в’язниці й уже не дуже давно вийшов на волю.
– Кажуть, що Ваші композиції дуже полюбилися одеситам, бо крадуть їхні окремі частини…
– Так, такі випадки бували. От, наприклад, коли лялька радянської артистки Фаїни Раневської виставлялася у фойє російського драматичного театру, хтось позичив у неї старовинний ридикюль, віяло, окуляри й брошку. Але що вдієш: Одеса є Одеса. Раз крадуть – отже, мої ляльки справді живі.
– А яке останнє поповнення на морвокзалі?
– Цього року напередодні Дня міста ми відкрили композицію «Пісня за Одесу», головною дійовою особою якої став екс-соліст німецького дуету «Modern Talking» Томас Андерс. Ця робота була навіяна спогадами про минуле, ну й плюс вельми важливий факт, що Томас Андерс уже вісім разів відвідав Одесу – більше, ніж усі інші світові зірки. Також Томас кілька років тому проспівав пісню відомої радянської композиторки Олександри Пахмутової «Нежность» англійською мовою, і ми б дуже хотіли, щоб у свій дев’ятий приїзд він записав пісню, присвячену вже Одесі. До речі, дует «Modern Talking» – це, образно кажучи, моя серйозна юність, коли я зустрічався з жінками. Ця музика – дуже романтична. Це була середина 80-х років… Ми все це слухали з великим задоволенням. Взагалі я давно думав про те, щоб зробити щось таке романтичне, але з гумором. Тому в композиції «Пісня за Одесу» також присутній український козак, який підіграє Томасові Андерсу. І це символічно, бо Томас дуже любить не тільки Одесу, але й Україну. Він також багато разів бував у Києві з концертами, відвідував і інші міста – Харків, Ялту, Херсон. Цього року 1 березня йому виповнилося 50 років, і саме цього дня мені зателефонували керівники одеського фан-клубу «Modern Talking» і запропонували зробити ляльку Томаса. Я без вагань погодився, і як мені сказали фанати, ця лялька – єдина у світі.
А взагалі музика – це не просто поняття або елемент культури. Це частина життя, яке дуже впливає на нього всебічно, і для мене музика – це ще ностальгія.
– І останнє запитання: що ще Ви плануєте створити?
– Ми вже працюємо над новою композицією. Вона буде присвячена 220-річчю Одеси, яке ми святкуватимемо наступного року. Але що вона конкретно собою являтиме, я за традицією розповідати не стану. А навіщо? Нехай це буде невеликим – або великим – сюрпризом. Можу тільки сказати, що це буде, либонь, найоригінальніша композиція від появи нашого об’єднання. І неодмінно – з одеським гумором.
