Директорка школи вийшла у двір – там після уроків гралися малята.
«Уявляєте, Маріє Дмитрівно, вчора ми із сестричкою дивилися телевізор, – підійшла малючка з бантами. – Дивилися і розмовляли. Раптом я зауважую, що сестра мені не відповідає. Обертаюся – а вона, уявляєте, заснула!» – і маля залилося дзвінким сміхом.
Стурбована безліччю проблем, Марія Дмитрівна навіть сторопіла – до чого розказаний цей кумедний побутовий епізод? І раптом подумалося: наскільки ж змінилася сучасна школа! Чи міг раніше першокласник ось так просто підійти і заговорити з директором? Між ними була прірва.
– Я прагну, щоб прірви не було. Щоб кожен міг постукати у двері кабінету директора, зайти, проконсультуватися, – говорить М.Д. Пінті. – І добре, що наші діти такі меткі, комунікабельні. Не треба раболіпством займатися, нам не потрібні раби. Я виросла в родині сільських трудівників. З малих років мене мама вчила: «Мовчи і терпи». Так раніше вчили дівчаток в усіх болгарських родинах. Але я неодноразово переконувалася: позиція «мовчи і терпи» не завжди призводить до гарних наслідків. Тому що проблема, якщо про неї не говорити, не вирішується. Мої земляки дуже часто бояться встати на захист своїх прав. Добре, що в школі введено курс правознавства, і, я гадаю, наступне покоління почуватиметься інакше. Наші учні знають, що посадові особи одержують зарплату за рахунок платників податків, тому головне їхнє завдання – розв’язувати проблеми громадян.
З Марією Дмитрівною Пінті ми затрималися в сесійній залі після пленарного засідання, щоб поговорити про депутатську роботу, її значимість для суспільства. Марія Дмитрівна – керівниця з великим досвідом: 23 роки вона очолює колектив Городненської загальноосвітньої школи, вчителі та учні якої протягом багатьох років показують найкращі результати в районі та в області. Професійна діяльність М.Д. Пінті – переможниці цілої низки конкурсів – відзначена високим званням «Заслужений вчитель України». Депутатка Болградської районної ради трьох скликань, вона керує роботою постійної комісії з питань спільної власності територіальних громад району. Активна членка Асоціації болгар України, Марія Дмитрівна нагороджена срібною медаллю, почесною відзнакою Президента Болгарії, медалями «Отець Паісій Хілендарський», «Іван Вазов» та багатьма іншими нагородами – за великий внесок у збереження та популяризацію болградської культури, традицій і духовних цінностей, за зміцнення культурних зв’язків між Болгарією та Україною.
– Маріє Дмитрівно, Ви займаєтеся громадською роботою все життя, але ж це забирає дуже багато такого дорогоцінного часу…
– Так, забирає, але разом з тим збагачує. Збагачує спілкуванням, поглибленим вивченням питань вужчого профілю. Тому наш педагогічний колектив прагне виробити в школярів активну життєву позицію. Що примітно, багато випускників Городненської школи, ставши студентами, обираються старостами груп і курсів: вони вміють організувати своїх однолітків, більшість із яких виросла в містах і вважає себе «продвинутими». Я переконана: людина зобов’язана мати активну життєву позицію. Коли в суспільстві так багато проблем, принцип «хата скраю» неприйнятний.
– Що вдалося зробити для односільчан? Один приклад.
– У багатьох жителів Городнього були проблеми з актами на землю. Вийшли на нашого депутата Антона Івановича Кіссе, він залучив фахівців відповідного профілю, які приїхали до села. Мої колеги, хоча це не входить до їхніх обов’язків, оперативно зібрали людей, у яких були проблеми з документами, пояснили, як написати заяви. Багато хто потім підходив та говорив «спасибі».
– Маріє Дмитрівно, Ви здобули в районі імідж людини, яка завжди обстоює власну позицію, думку. Буває, доходить до конфліктів, і напевно потім «скаче» тиск…
– Якщо я представляю інтереси своїх виборців, то чому повинна підтримувати думку, що суперечить цим інтересам? Наведіть мені аргументи, переконайте – я підтримаю будь-яке слушне рішення. Але ніхто не має права вказувати депутатові, як піднімати руку. На президії районної ради я поставила запитання, від якого одразу потрапила в немилість: чому у звітах чиновників не вказано, що у Городньому, наприклад, ремонт школи вже багато років робиться за рахунок доброчинної допомоги батьків? Не треба вводити людей в оману. А скільки було неприємностей, коли я на останніх виборах підтримала «не того» кандидата в депутати? Скажіть, чому я повинна агітувати людей за людину, яка останні десять років у нашому селі навіть не була? За таку позицію – дев’ять комісій за один день, перевірки тривали ще два тижні. Шукали в школі фінансові порушення. Не знайшли. Тому що в нас – порядок. Сьогодні мене турбує інша проблема: чому приміщення шкільного спортзалу виявилося на балансі сільської ради? Гадаю, це питання, як і усі інші, треба вирішувати у правовому полі.
– Маріє Дмитрівно, у цій вічній боротьбі за досконалість суспільних відносин чи є у Вас кумири? Люди, яких Ви часто ставите за приклад своїм учням?
– Чимало я навчилася в колишнього директора нашої школи Семена Семеновича Галуцького – світла йому пам’ять. Але, знаєте, дуже багато змінилося в нашому суспільстві, кумири стали відставати від змін. Тому говорю дітям: треба мати голову на плечах і відповідати за свої дії. Коли на кордоні показуєш свій паспорт, відчуваєш, поважають твою державу чи ні. А що ти, як громадянин, зробив, щоб твою країну поважали на міжнародному рівні? Не треба лише запитувати з держави, але й віддавати їй свої сили та знання. Вважаю неприйнятним, коли нівелюються досягнення минулих років, нібито раніше усе було погано, а ось ми прийшли… Зачекайте, цілі покоління створювали ті блага, які ми сьогодні маємо. Ми – лише спадкоємці, які повинні внести свій внесок у розвиток суспільства.
– На що спрямовуєте учнів?
– На те, щоб вони були в суспільстві конкурентоспроможними. Можна стати лікарем або слюсарем, але обов’язково одним із найкращих. У сучасній школі створено всі умови для виховання конкурентоспроможного випускника: взаємозв’язок предметів, після уроків – гуртки, факультативи. А ще конкурси, предметні олімпіади, робота в Малій академії наук.
– Вас мама вчила: мовчи і терпи! А яку життєву мудрість Ви передаєте сучасним дівчатам?
– Ставте мету та домагайтеся. Моє особисте кредо – відомий усім вираз: живи так, щоб не було соромно за безцільно прожиті роки. У мене завжди на першому плані – робота. На другому і третьому – теж робота. Напевно, я неправильно живу. Але результатами задоволена.
