Був час, коли просто неможливо було уявити, що у військовому виші будуть навчатися дівчата. Сьогодні це стало звичайним явищем. Абітурієнти – представниці чарівної статі з честю витримують навантаження курсу молодого бійця й поповнюють курсантські лави.
Ще зовсім недавно безтурботні школярки Катерина Білуха, Вікторія Маштакова, Оксана Щур, Олександра Долгих та Ганна Вінницька метушилися біля дзеркала, перебираючи кольорові тюбики: тональний крем, зволожуювальний тонік-спрей, гель для укладання волосся. Тепер чарівні флакони, немов музейні експонати, сховані в тумбочці, нагадують про цивільне життя.
– Все в минулому, – зітхає відмінниця навчання курсант Катерина Білуха.
Це аж ніяк не єдина жертва, на яку довелося піти дівчині, здавши іспити до військового навчального закладу. Раніше її крок був вільним, тепер у Катерини стройова хода.
Звичні шпильки і коротку спідницю змінила на берці і камуфляж Оксана Щур. Про свій вибір вона не шкодує, навіть незважаючи на те, що в дитинстві мріяла працювати вчителькою. І хоча конкурс до «військової кузні кадрів» був дуже високим, вона та її подруги все ж таки пройшли суворі випробування. Лише кожна шоста абітурієнтка пройшла за конкурсом до академії. Екзаменаційний марафон витримали найстійкіші представниці слабкої статі. Можливо саме тому бойові подруги не скаржаться на труднощі армійського життя.
В розмові з дівчатами вдалося дізнатися, що спочатку найважче їм давалася стройова підготовка.
– Ми постійно наступали одна одній на п’яти, – згадує з посмішкою курсант Ганна Вінницька. – Зі строю постійно лунали вигуки з вибаченнями. Незважаючи на всі старання, на перших порах в такт крокувати не вдавалося.
– Після перших занять, – розповідає курсовий офіцер капітан Михайло Радіонов, – в однієї з дівчат нога була буквально заклеена пластирем. І все-таки вона не скаржилася. Тепер дівчата крокують не гірше, ніж кадрові офіцери, і розуміють, якою працею це досягається.
Поряд з цим випробуванням майбутнім офіцерам довелося пізнати й більш серйозні, – навчитися володіти автоматом Калашникова. Як не дивно, але в стрільбі з «калаша» представниці слабкої статі навіть перевершили хлопців.
Як згадують самі дівчата, спочатку їм доводилось довго звикати до армійських вимог. Наприклад, за запізнення в стрій вони одержували додаткові заняття зі стройової підготовки. Такі радикальні заходи тепер мають свої плюси – дівчата не запізнюються ні на заняття, ні на побачення і тим більше не прощають цього хлопцям. Військова академія приваблює представниць прекрасної статі не тільки офіцерськими погонами, престижною спеціальністю, але і можливістю зустріти в стінах вузу гідного кавалера. Залицяльників у красунь у погонах в курсантському середовищі – хоч відбавляй.
І хоча на багато які традиційні способи підкорення чоловічих сердець – у військовому вузі накладено табу, у дівчат свої секрети зваблювання. Щоб виглядати елегантно, вони використовують косметику «кольору хакі». Незважаючи на те що їм не можна «розмальовувати» оченята і пудрити носи, на їхні коси ніхто не зазіхає. Однак це, мабуть, єдина вільність, яка їм дозволена.
Переступивши поріг академії, дівчата відмовилися і від дамських сумочок, і тепер замість них – через плече перекинутий «планшет», набитий, немов шкільний ранець. Поряд з конспектами і офіцерською лінійкою там можна виявити губну памаду, гребінець і дзеркальце. Ці звичайні атрибути посилення жіночої краси дівчата ретельно ховають між зошитами, в яких лекції, на відміну від хлопців, записані більш чітким і акуратним почерком. А ще в дівочих чернетках можна виявити поетичні експромти. Свої короткі оди вони присвячують курсантським будням.
Розклад дня у дівчат-курсантів не менш суворий, ніж у хлопців, і все ж передбачені для слабкої половини невеликі привілеї. По-перше, дівчата не заступають в наряди. По-друге, всі вони мешкають в місті. Тому в «самоволку» ніколи не бігають. Та все-таки, за їхніми розповідями, звикнути до армійського життя нелегко, незважаючи на те, що у більшості курсантів батьки – військовослужбовці. Наприклад, Олександра Долгих народилася у родині військовиків. Її батько й мама – військові зв’язківці.
– Мені належить продовжити династію, – говорить Олександра. – В армії я за покликом серця, тому оминати військові труднощі не збираюся.
За словами начальника факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення Військової академії полковника Олега Сухіна, він не буде здивований, якщо хтось з дівчат дослужиться до генеральського звання. Відбудеться це чи ні – покаже час, в ногу з яким крокують першокурсниці й другокурсниці академії, яка стала для них другою домівкою.
