Навчаємось та захищаємось

«Швидше-швидше!», - чути вигуки в одеській Практичній гавані. На причалі біля моря сталась надзвичайна ситуація. Військові в гідрокостюмах поспішають, намагаючись допомогти  двом своїм товаришам. Вони кладуть їх на ноші та несуть до дивної капсули. В цій метушні сторонній людині не зовсім зрозуміло, що відбувається, але, судячи з усього, ситуація критична. На щастя, все минається, потерпілі швидко приходять до тями, а учасники рятувальної операції йдуть давати коментарі журналістам. Адже попередні події були елементом україно-американських навчань «Сі Бриз-2019», які днями завершилися в Чорноморському регіоні.

Рятувати життя

Згідно сценарію, військові водолази мали виконати поставлене завдання та повернутися живими та неушкодженими. Але від самого початку місії щось пішло не так - треба було швидко повертатися назад. Одному з дайверів стало зле, і його треба було рятувати від кесонної хвороби. Це патологія, яка може виникнути у водолазів при різкому підйомі на  поверхню. Внаслідок перепаду тиску, структура крові людини змінюється, що несе серйозну загрозу життю. Тому діяти слід негайно. Водолази, опинившись на поверхні, часу не гаяли. Вони поклали свого постраждалого побратима на ноші, швидко понесли його до барокамери. У цьому пристрої створюється штучний атмосферний тиск, який дозволяє нормалізувати стан потерпілого. Цього разу це була інсценізація, але в реальних умовах така швидка злагодженість дій може врятувати чиєсь життя.

- Після анексії республіки Крим у нас майже не залишилось підготовлених драйверів. Там залишилось обладнання, і військово-морські сили України в 2014 році майже з нуля почали відновлюватися, - пояснює необхідність відпрацювання таких навичок контр-адмірал Олексій Неїжпапа. - Завдяки навчанням, зокрема «Сі Бриз», водолазний компонент реалізується, ми маємо багато фахівців. Розмінування під водою, підводне зварювання - це тільки деякі з завдань, які наші  драйвери спроможні виконувати. Вони вкладаються в стратегію розвитку ВМС України.

У відпрацюванні водолазного компоненту брали участь 125 водолазів з шести країн. Загалом на навчання приїхало майже три тисячі військовослужбовців з дев’ятнадцяти країн світу. Більша частина країн-учасниць є членами НАТО, інші (на кшталт Грузії та України) хоч і не входять до блоку, але прагнуть до того, щоб діяти за стандартами цієї організації. Чимала увага надається питанням збереження життя та здоров’я особового складу. Так, американські солдати привезли до України невеличких бойових роботів, вартістю десятки тисяч доларів. Зовні вони чимось нагадували R2D2 із саги «Зоряні війни» й виглядали дещо іграшковими. Але ці механічні створіння можуть ефективно знаходити та знешкоджувати міни, беручи основну небезпеку саперної роботи на себе. 

І на небі, і на землі

Відпрацювання військових навичок в міжнародній групі несе багато користі для всіх учасників. Одні країни володіють серйозним військовим потенціалом, надсучасною технікою і підготовленим бойовим складом. Інші ж держави намагаються тільки досягнути того фінансового та професійного рівня. Україна поки що не може похвалитися такими резервами, якими володіють країни НАТО (більша частина з них, власне, й брала участь в навчаннях). Але наші військові вже встигли завоювати авторитет у своїх закордонних колег завзятістю та готовністю протидіяти ворогу в найкритичніших умовах.

- З 2005 року ми ставили перед собою завдання постійно розвиватися, - каже керівник пошуково-рятувальної служби ВМС ЗСУ Олексій Нестеров. - Так, наприклад, в 2012 році за допомогою міжнародної водолазної команди під час навчань ми змогли підготувати та підняти дві секції затонулого причалу. Для нас «Сі Бриз» є дуже важливим заходом, ми постійно розвиваємося та працюємо над собою. Це потрібно, щоб  бути сильними та співпрацювати з міжнародними підрозділами відповідно до стандартів НАТО та стандартів передових країн світу.

«Сі Бриз-2019» охопив не тільки водну стихію. Один із днів навчання присвятили роботі в повітрі. Через сильний вітер цей компонент був під загрозою зриву, але потім  погода налагодилася. Військові перемістилися з Одеси до сусіднього Миколаєва – на аеродром «Кульбакіно». На невеликих висотах військові льотчики демонстрували своє вміння за штурвалом. Вони виконували фігури вищого пілотажу, імітували пошук та знешкодження підводних човнів ворога. 

Інші елементи повітряного компоненту хоч і не були такими видовищними, але напевно найбільш практичними у реальних бойових умовах. Авіатори за допомогою літаків Ан-24 та Ан-26  доставили гуманітарні вантажі,  а також відпрацювали навички порятунку  солдат, які потрапили в біду. Не менш важливим за демонстрацію можливостей військової техніки була презентація майстерності інструкторів, відповідальних за десантну підготовку. Завдяки спеціальним парашутам-крилам вони змогли приземлитися у чітко визначеній ділянці. В умовах реального бою ці навички сприятимуть успішності місії та порятунку особового складу.

Які люди не в Голівуді

Найцікавіше у програмі «Сі Бриз» залишили на передостанній день навчань. Сухопутний компонент, який відбувся на полігоні Чабанка під Одесою. Важка бронетехніка, гучні крики людей, земля дрижить від пострілів та реву моторів… Ось в кого треба повчитися видовищним постановкам голлівудським режисерам бойовиків. Спекотно було всім, і річ тут зовсім не у липневому сонці. Здається, того дня керівництво навчань випустило до «гарячої точки» усі види військ, які в них були. Не вистачило хіба що водолазів для повного комплекту. І то їх, напевно, не було хіба через відсутність у Чабанці глибоких  водойм.

Запах південного степу перемішався з запахами пороху та погорілої трави.  Час від часу полігоном їздила пожежна машина, яка ліквідувала наслідки влучних пострілів артилерії. Навчання навчаннями, а стихійне лихо на природі нікому не потрібне. Американські військові відкрили мінометний вогонь по ворогу, вправляючись у влучності. Полем гуркотіли танки, а з неба доносився звук гвинтокрилів. За сценарієм очікувалася висадка ворожого десанту, якому мала протидіяти україно-американська група військових. Під час спільної операції не відчувалося, що наші співвітчизники мають якісь бар’єри з колегами із США. Але загалом це не дивно, бо багато учасників вже не вперше зустрічаються на одному «полі бою».

- Сила цих навчань полягає в тому, що в них бере участь багато країн, - вважає капітан армії США Джон Янг. - Кожен із нас навчається один в одного чомусь новому. Я беру участь у цих змаганнях не вперше, побачив багатьох моїх друзів, моїх українських братів, які теж вже неодноразово тут працювали. І я бачу, як з перших років пішов прогрес, як покращується українська армія, як розвиваються військові. Нам дуже приємно тут бути присутніми, співпрацювати з іншими країнами. Це гарна можливість для всіх учасників навчань здобути міжнародний досвід.

Без провокацій не обійшлося

Поки міжнародна група учасників «Сі Бриз» відпрацьовувала навички реального бою, Одеса (основне місце події) потерпала від терористів. Щоправда, телефонних. Невідомий повідомляв про «мінування» регіональних адміністративних установ та засобів масової  інформації. В анонімному листі він вимагав виведення іноземних військових суден з акваторії Одеського морського порту. Також на території Чорного моря, закритій для навчань, були помічені російські військові судна, які не мали права там перебувати. Чи було все це усвідомленою провокацією, чи простою випадковістю – сказати важко. Але наш північний  сусід цього року виявив  неабияке зацікавлення до того, які навички переймають українські військові у західних колег. Хоча, як зізнаються деякі представники членів-країн НАТО, багато чому їм можна повчитися і в нас.

- Ми тісно співпрацюємо з Україною на різних рівнях, не тільки у військовому плані і не тільки в навчаннях «Сі Бриз», - каже  командир латвійських ВМС Оніл Марцинкус. - Україна має гарний досвід, який може стати в нагоді і країнам-членам НАТО перед можливою військовою співпрацею. В свою чергу, організація теж може дати багато корисного для вашої країни. Коли ми в 2004 році тільки стали членами Північноатлантичного альянсу, то в нас не було нічого. Ми не мали досвідчених військових, вся наша техніка була застарілою. Довелося багато чому навчатися, багато над чим працювати, але завдяки підтримці НАТО ми стали сильнішими, і за 15 років співпраці відчуваємо себе на рівні з нашими партнерами. 

У червні 2019 року соціологічна група «Рейтинг» провела дослідження, як українці ставляться до вступу в НАТО. В опитуванні взяли участь майже дві з половиною тисячі респондентів з усіх українських регіонів. Більша частина яких (а саме 53 %) відповіли, що підтримали б вступ нашої держави до Північноатлатничного альянсу. Це найвищий рівень підтримки за всю історію української Незалежності. Для порівняння, у березні 2014 року такої думки дотримувалось 34 % опитуваних. За п’ять років прийшло розуміння, що нам треба ставати сильнішими та співпрацювати з передовими військовими країнами. Не для нападу – для захисту власних кордонів.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті