Саме так сталося з працівником Одеського РБУ № 5 Анатолієм Демидовичем Балабащенком, коли у 1963 році в Ризі він уперше побачив маленькі колючі грудочки кактусів. Займаючи мінімум місця, вони дарують навколишньому світу дивовижні барви яскравих квітів, що часом перевершують за розмірами саму рослину. І залишалося тільки дивуватися: як квітам вдається протискуватися крізь ряди таких небезпечних і твердих колючок? Справді, диво!
З тієї першої поїздки Анатолій Демидович привіз додому п’ять рослин, з яких уціліла лише одна. У другу поїздку вирішив придбати ще десять. Тут йому вже допоміг певний досвід: вижили п’ять. І з того часу, усі 50 років, серйозний чоловік – у минулому будівельник і депутат шести скликань Одеської міської ради, а в душі – запеклий колекціонер, далі збільшує своє колюче царство.
…Переступаючи поріг теплиці, яку Анатолій Демидович побудував своїми руками з підсобних матеріалів (знадобився навіть викинутий сусідами килим), потрапляєш у якусь казкову країну. Зникає все навколо, і ти бачиш лише посланців Мексики й Перу, Болівії та Чилі. Згадуєш описи катувань, коли бранця клали на поверхню кактуса, щоб колючки якнайглибше впивалися в його тіло. І чудесні порятунки подорожан, яким вдалося прогодуватися в пустелі живлющим, схованим під колючками, м’якушем кактусів.
За всі ці роки колекціонер залишався вірний собі: він не орієнтувався на продаж кактусів. Вони для нього – не предмет торгівлі, а об’єкт щирого замилування. Приходячи вранці до теплиці, Анатолій Демидович вітається зі своїми підопічними. Вони живі і люблять спілкування не лише один з одним, але і з людиною, яка взяла на себе зобов’язання доглядати за ними.
– Краще починати збирати кактуси з тих видів, які не потребують особливих умов вирощування, – розповідає Анатолій Демидович. – Це можуть бути, наприклад, ехінопсиси. Вони й у нашому ґрунті умудряються непогано почуватися. Ґрунт же більшості кактусів потрібен не наш, жирний чорнозем, а збіднений, злегка підкислений і перемішаний з піском. Якщо ви посадили кактус, не поливайте його одразу, як це роблять з усіма іншими рослинами. Кактус після пересаджування можна полити десь через п’ять днів. Не слід забувати і про період спокою взимку. Щоб кактус навесні та влітку добре цвів, взимку його треба утримувати при температурі не вищій 15 градусів, практично не поливаючи.
Протягом 41 року Анатолій Демидович очолює один із клубів любителів кактусів – «Ацтекіум-72». Це абсолютний рекорд для України! Успішно представляв його і на ВДНГ СРСР, і на республіканських виставках. Побував у багатьох країнах, де спілкувався із власниками найкращих колекцій. Сьогодні разом із членами клубу Олександром Єгоровим, Анатолієм Сорокоумовим, Віктором Литовченком, Тетяною Тющенко і Світланою Іпатовою далі популяризує кактуси, беручи участь у виставках квітів до Дня міста.
Серед усього різноманіття цих рослин Балабащенко віддає перевагу астрофітумам і мамміляріям. Він годинами може доглядати за вигадливими представниками гір і пустель: перевалювати їх з одного вазона у другий, обприскувати, збирати й висаджувати насіння, дивуватися появі нових вигадливих форм добре відомих видів. І час залишається невладним над цією людиною. Колега, який бачив Балабащенка років 20 тому, стверджує: він практично не змінився. І на дев’ятому десятку років життя зберігає світлий розум, життєлюбство і разючу працездатність.
– Усе наше життя – це емоції, – вважає Анатолій Демидович. – Якщо у людини є справжнє захоплення, отже, добрих емоцій у її житті більше, і воно буде тривалішим і щасливішим.
Що ж, не погодитися з подібним твердженням важко.
