У Новосільській школі-ліцеї працює чимало корифеїв, серед яких – Марія Павлівна Карачебан, яка віддала вихованню дітей, можна сказати, усе своє життя. У її трудовій книжці – усього один запис, зроблений у 1966 році: прийнята на роботу вчителем російської мови та літератури.
– Я виросла в Ізмаїлі, і коли після закінчення училища мене направили до сусіднього району, у молдавське село Новосільське, я була розгублена, адже жодного слова цією мовою не знала, – говорить, посміхаючись, Марія Павлівна. – Спочатку я взагалі не могла спілкуватися зі своїми учнями, більшість із яких зовсім не розуміли російської. Доводилося говорити через перекладачів, у ролі яких виступали учні, які хоч трохи мову Пушкіна знали.
Але це було не найскладніше випробування для молодого педагога: спочатку у школу їй доводилося діставатися... літаком. Прямої дороги Ізмаїл – Рені тоді ще не було, але літав «кукурузник»: сім хвилин у повітрі – і вчитель на місці. Однак жодні перешкоди не могли зупинити молоду вчительку, адже вона дуже любила дітей, і незабаром вони відповіли їй взаємністю. Дотепер перші учні Марії Павлівни проводять зустрічі випускників, хоча школу вони закінчили 43 роки тому. «…Ко второму же спряженью отнесем мы, без сомненья, все глаголы что на -ить, исключая брить, стелить. И еще смотреть, обидеть, слышать, видеть, ненавидеть…» – ці та багато інших віршиків щораз згадують колишні учні, які самі вже вийшли на пенсію.
Марія Павлівна завжди ставила перед собою завдання прищепити маленьким жителям молдавського села любов до російської мови та літературі, адже за часів Радянського Союзу це, можна сказати, давало путівку в життя. Досягти поставленого завдання можна було лише за однієї умови – кожний урок мав бути цікавими, захоплюючим, незвичайним. Дуже часто Марія Павлівна проводила в школі літературні вечори – діти читали Блока, Єсеніна, Маяковського. Застосовувана методика була настільки ефективною, що згодом багатьох випускників Новосільської школи, які продовжували освіту у вузах Кишинева, звільняли від лекцій російської мови – вони її знали не гірше за викладачів інститутів.
Найкращою подругою Марії Павлівни в Новосільському стала Катерина Семенівна Карачебан, яка читала в школі хімію. У її родині вчителька російський мови та літератури зустріла свою долю – вона вийшла заміж за брата подруги. Так склалася велика педагогічна родина Карачебанів, адже й усі чоловіки в ній теж були вчителями.
Уроки мови та літератури Марія Павлівна вважає особливими, адже саме на них виховуються любов до Вітчизни, гуманізм, повага до інших людей – якості, необхідні кожній людині.
У наш комп'ютерний вік, коли діти читають усе менше й менше, а граматичних помилок допускають усе більше й більше, Марія Павлівна спрямовує максимум зусиль для того, щоб її учні були грамотними. Корифей педагогіки відзначає, що діти стали вимогливішими: якщо раніше вчитель ставив оцінку, і дитина мовчки її приймала, то сьогодні доводиться обґрунтовувати виставлений бал, терпляче пояснювати, які помилки були допущені.
Як відзначила директорка Новосільської школи-ліцею Надія Петрівна Вранчану, Марії Павлівні доводилося навчати не лише дітей, але й допомагати колегам досконало опановувати російську та українську мови, адже для багатьох педагогів рідною мовою є молдавська.
Не можна не сказати про те, що Новосільський ліцей – єдиний навчальний заклад у Ренійському районі, де ось вже десять років працюють три паралелі: кожний учень обирає мову навчання – є українські, російські та молдавські класи. Відповідно і педагогам-предметникам необхідно досконало володіти трьома мовами.
– Останній клас, який випустила Марія Павлівна у 2004 році як класний керівник, показав чудовий результат – у ньому було шість медалістів! – говорить директорка школи-ліцею.
У світле свято Водохрещення Господнього колектив Новосільської школи-ліцею відзначив 70-річний ювілей Марії Павлівни Карачебан. Як і інші ветерани педагогіки, вона помітила дивне явище: як тільки-но заходить до шкільного двору, кудись відступають усі хвороби:
– Часом з ранку буває таке погане самопочуття, що приходить думка лягти до лікарні. Але хіба вилікують лікарі так, як лікує рідна школа?
