…По вибоїстій дорозі повзе величезний молоковоз. На білій цистерні здалеку добре видно впізнаваний червоний логотип – «Кілія». Через свої розміри машина не може об'їжджати численні ями, але на повільній швидкості вона завзято йде до місця призначення – до Кілії, на переробне підприємство «Титан». Щоб уже наступного дня десятки менших машин зі свіжою продукцією понад 200 найменувань (!) роз'їхалися по містах і селах не тільки Одеської області, але й за її межами. Так, окремим районам Одещини вдалося зберегти переробну галузь, але щоб примножити й розвинути до найсучаснішого рівня!..
Перед нами сценарій документального фільму про життя та роботу В.Б. Боделана. Його знято до ювілею керівника – 75-річчя. До Придунав’я Володимир Борисович приїхав у свої 27 років, встигнувши пройти школу Цілини, куди був направлений молодим фахівцем по закінченні Одеського технологічного інституту. Першим його місцем роботи в Кілії став райхарчокомбінат: шість млинів, три олійні, комбікормовий завод, виносоковий, карамельний, безалкогольний і кондитерський цехи. За три роки В. Боделан, згуртувавши колектив, вивів це підприємство в передовики виробництва. Тоді йому запропонували очолити промислово-транспортний відділ Кілійського райкому партії – так 45 років тому почалася партійна кар'єра Володимира Борисовича. Уже через два роки його було обрано другим секретарем райкому. Опікувався такими відповідальними та складними галузями економіки, як промисловість, транспорт, будівництво, торгівля, зв'язок.
Роботи було багато. На ту пору ввели в експлуатацію ліхтерний цех Кілійського суднобудівно-судноремонтного заводу, почали працювати порт «Усть-Дунайськ» і система «Інтерліхтер». Стала втілюватися в життя грандіозна програма з будівництва зрошувальних систем. Чимало було зроблено в соціальній сфері: введено в експлуатацію нові школи у Вилковому, Дмитрівці, Десантному, Мирному, Приморському, Трудовому, Новомиколаївці. Побудовано корпуси пологового та хірургічного відділень районної лікарні. Було розпочато реалізацію масштабної програми з будівництва житла: швидкими темпами забудовувалося селище «Судноремонтник», споруджувалися типові житлові будинки для працівників радгоспу в селі Ліски. Здано в експлуатацію першу чергу Кілійського водопроводу.
Швидкими темпами розвивалася промисловість району: на повну потужність працювали Вилківський завод пресових вузлів, Кілійський винзавод, автотранспортні й будівельні підприємства.
А от за сільським господарством район був на одному з останніх місць в області. Тому, будучи обраний на посаду першого секретаря райкому партії, В. Боделан усю свою увагу перемкнув на село. Настав час впровадження нових технологій, спеціалізації, механізації сільського господарства. При цьому керівник району робив ставку на підготовку кадрів.
Віктор Носач, нині керівник одного з найкращих сільгоспкооперативів Кілійського району, згадує, як рано вранці 1 січня голова колгоспу, секретар парткому та головний зоотехнік рушали на ферму – особисто вітати тваринників зі святом, підбадьорити, подякувати за працю. Усі знали: вранці 1 січня по фермах їздить і перший секретар райкому партії, брали з нього приклад. На виробничих об'єктах Володимир Борисович бував дуже часто – зустрічався з трудівниками, від них довідувався про проблеми й ніколи не забував подякувати людям за роботу. В. Боделан приділяв пильну увагу й рослинництву, навіть запровадив у практику святкування Дня агронома.
Є люди, іменами яких називають епоху. Саме такою людиною для Кілійського району, безперечно, є Володимир Борисович Боделан. Сьогодні в це важко повірити: були роки, коли будівельні організації району здавали по тридцять два об'єкти!
Так, після розвалу Радянського Союзу не все вдалося врятувати від краху – об'єктивні обставини часом вищі за людські сили. Але зберегти вдалося багато що. Насамперед це підприємства сільського господарства. Коли вийшов Указ Президента про реформування агропромислового комплексу України й перед керівниками колишніх колгоспів і радгоспів постало питання, який шлях обрати, Володимир Борисович, прорахувавши ситуацію на десять ходів уперед, наполегливо рекомендував створити сільськогосподарські виробничі кооперативи. І застерігав від створення дрібних приватних підприємств. Вкотре Боделан виявився правий! Незавидна нині доля таких сіл, як Трудове, Василівка, Червоний Яр, у яких пішли шляхом реформування КСП у приватні сільськогосподарські підприємства. А в тих селах, де дослухалися думки Боделана, – таких, на щастя, більшість, – зараз успішно працюють СВК. Це «Єнікіой» у Новоселівці, «Вікторія» у Фурманівці, «Батьківщина» у Приозерному, «Дружба» у Мирному, «Росія» у Приморському, «Маяк» у Кілії. «Одеські вісті» нерідко розповідають про успіхи цих підприємств.
Попри кризові явища в економіці незалежної України, нестабільну політичну ситуацію, будівництва в Кілійському районі не припиняються. За останні роки зміцнено спортивну базу: в Кілії побудовано сучасний баскетбольний майданчик, реставровано стадіон «Водник», який став одним із найкращих в області, у Вилковому побудовано нову спортивну школу.
У чому ж секрет успіхів? Ще на Цілині Володимир Борисович зрозумів: головне – це люди. Принцип «Кадри вирішують усе» він вважав і вважає найважливішим у житті будь-якого колективу.
За роки своєї роботи В. Боделан виховав цілу плеяду керівників, які, подібно до титанів, тримають виробничий потенціал району на висоті. Це він побачив у молодому інженерові виноробного заводу Ігореві Капітані задатки майбутнього керівника – йому було довірено Кілійський м'ясокомбінат, доведений попередниками практично до банкрутства. Сьогодні у сфері харчової промисловості ТОВ «Титан» – провідне підприємство області.
П'ятнадцять років тому на пропозицію В. Боделана був започаткований День Кілійського району, який став великою виставкою досягнень і улюбленим святом. А чотири роки тому засновано звання «Почесний громадянин Кілійського району». Його було присвоєно генеральному директорові ТОВ «Титан» Ігореві Капітану, директорці Вилківської школи-ліцею Аллі Соловйовій, голові правління СВК «Росія» Устинії Чеботарьовій. Торік на одностайну думку конкурсної комісії це почесне звання було присвоєно й Володимирові Борисовичу Боделану.
Його багаторічну працю відзначено численними нагородами. Їх ніхто не бачив на лацкані його піджака. Володимир Борисович завжди вирізнявся скромністю. І вважав, що про людину розповідають її справи.
…По вибоїстій дорозі повзе величезний молоковоз. На білій цистерні здалеку видно впізнаваний червоний логотип – «Кілія». Через свої розміри машина не може об'їжджати численні ями, але на повільній швидкості вона завзято йде до місця призначення – до Кілії. Життя триває.
Надія ПАВЛОВА, редакторка Кілійської районної газети «Наше время»; Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей»
