П’ятнадцять років тому Олег Андріянович Поляков створив у Вилковому громадську організацію воїнів-інтернаціоналістів ОКРВА, у лавах якої на сьогоднішній день перебувають 27 чоловік.
Сам Олег Андріянович брав участь у багатьох бойових операціях в Афганістані. Він і сьогодні пам’ятає до дрібниць бій за Мармольську ущелину.
– Нам багато чого довелося пережити... Ті, хто пройшов через моторошні випробування, як правило, скромно мовчать. Б’ють себе в груди переважно ті, хто був далеко від передової, – говорить ветеран. – Доки ми будемо жити, ми повинні шанувати пам’ять і наших полеглих бойових товаришів, як і фронтовиків, які не щадили себе заради Батьківщини. Свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані виконали понад 170 жителів Кілійського району, з них 80 були призвані з Вилкового. Шестеро героїчно загинули на полях бойовиськ. Назавжди залишаться для нас молодими Сергій Карадобрі, Віктор Ніколенко, Юрій Заєць із Кілії, Вадим Масленников з Вилкового, Віталій Монастирський з Десантного, Іван Давиденко із села Трудового.
Вулиця імені сина
Ім’я цього чарівного 20-річного юнака родом з міста Вилкового Кілійського району Вадима Масленникова занесено до Книги пам’яті про радянських воїнів-інтернаціоналістів. Він загинув у бою в листопаді 1980 року, відбиваючи напад на радіостанцію. Рятуючи товаришів, накрив гранату своїм тілом. За виявлені мужність та відвагу боєць був посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. У рідному містечку земляки увічнили його пам’ять: іменем Вадима Масленникова названо вулицю, на якій він виріс.
Живе й зараз на вулиці імені сина мама Євдокія Єлистарфівна, якій випала нелегка доля – бути хранителькою подвигу свого єдиного сина.
Тоді, у трагічному 1980-му, бойові друзі Вадима привезли не лише цинкову труну, але й заповітний портфель із листами з дому, від друзів, з фотографіями, записними книжками. У них був лише один малюнок, який виявився пророчим – автомат і граната.
У портфелі героя виявили багато віршів про любов, про маму, про красу рідного куточка. Читаючи їх, дивуєшся щирості, чистоті почуття до коханої дівчини. Не хочеться вірити, що талановитого юного поета давно вже немає.
Випадково залишився живим…
Новобранець із Вилкового Сергій Голубов на строкову службу призвався у квітні 1986 року, потрапив до автомобільних військ.
– Ми були молодими, відчайдушними, – згадує він. – Тоді небезпека нас не лякала. На кожному з нас – бронежилет вагою 24 кілограми, автомат і ящики з патронами в машині…
Нині ветеран згадує, як їхній спецбатальйон забезпечував Кандагарський аеродром ПММ: колона важких машин з пальним із Шинданда на Кандагар проходила шлях у 500 кілометрів, і кожна машина з водієм була мішенню для душманів…
– Машини горіли, як сірникові коробки, – з гіркотою говорить він. – Особливо небезпечна ділянка була перед Кандагаром, тому на відстані через п’ять кілометрів стояли блокпости з танками і БТРами для захисту...
Не забути Сергію Наумовичу лютневий день, коли душмани розбили цілу колону машин – загинули комбат, бійці… Сам він був у тій частині колони, яку напередодні за наказом направили до іншого місця – тому й залишився живим.
Він пам’ятає бойових друзів, серед яких були білоруси, росіяни, українці.
– Є медалі, але вони радості не приносять, – говорить ветеран. – Ми давали присягу на вірність Батьківщині, а воювали в Афганістані...
Писав рідним, що служить у Монголії
Майор у відставці, корінний вилківчанин Микола Кірсанов, як і багато хлопців, зі шкільної лави мріяв стати військовим. Після закінчення школи разом зі шкільним товаришем Михайлом Щолоковим, успішно здавши вступні іспити, вступили до Одеського військового артилерійського училища. Командування запропонувало друзям освоїти гірську артилерію на Кавказі, у Тбіліському артилерійському училищі. А у 1983 році лейтенантів направили нести бойову службу в Афганістані. Микола Кірсанов був призначений командиром батареї і ніс службу в місті Шинданд. На фотографії того часу лейтенант Кірсанов і кращий командир відділення батареї сержант Овчинников – зовсім молоді хлопці.
Тривалий час Микола не зізнавався рідним, де проходить його служба, писав, що служить у Монголії. Беріг батьків, адже у ті часи усі дуже боялися одержати «вантаж 200».
Після виведення контингенту радянських військ командування направило капітана Кірсанова на Далекий Схід, пішов у запас у чині майора. Зараз Микола Кірсанов – моряк далекого плавання.
* * *
Як сьогодні суспільство ставиться до десятирічної війни в Афганістані? Цікаву науково-дослідницьку роботу на цю тему під керівництвом вчителя історії Олексія Вікторовича Дарчука виконав одинадцятикласник Вилківської загальноосвітньої школи № 1 Віктор Мелентьєв. На конференції в Одеському обласному гуманітарному центрі дослідження Віктора Мелентьєва «Афганістан – наша пам’ять, наш біль...» одержало високу оцінку.
– Я вирішив довести, що мої земляки справді здійснювали подвиги, а тому вони – приклад для нас, – говорить Вітя.
