…Молодий лікар-невропатолог Олег Бурля споруджував у Рені будинок. Коли стіни були вже підняті, настав час скликати знайомих на чамур – як це прийнято на Бессарабії.
Замішувати глину із соломою, закидати важкі лампачі на стелю – праця не з легких, тут потрібні десятки робочих рук. Лікар непокоївся – упоратися б за вихідні. Але в призначений день уже з раннього ранку біля хвіртки посигналила вантажівка. Із критого кузова весело вискакували люди – чоловік двадцять. Та з ними – гармоніст! Завзято розтягуючи міхи, він наповнив довкілля веселими молдавськими піснями.
Лікар здивовано дивився, як зовсім не знайомі йому люди стали діставати з машини величезні короваї, зарум’янені в домашніх печах, і сулії з рубіновим вином. Це були жителі Джурджулешт – молдавського села, що на кордоні з Україною. Як з’ясувалося, це була численна рідня колишнього пацієнта, якого колись Олег Костянтинович поставив на ноги. До помічників з Молдови незабаром підійшли й ренійці. Уся робота була зроблена до полудня.
…У перших числах лютого губернатор М.Л. Скорик підписав розпорядження про нагородження Олега Костянтиновича Бурлі Почесною відзнакою голови Одеської облдержадміністрації – за багаторічну плідну працю, вагомий внесок у відродження й розвиток молдавської культури, активну громадську діяльність, високий професіоналізм і з нагоди 50-річного ювілею.
Усе життя лікаря – як на долоні. Старше покоління ренійців пам’ятає його кумедним хлопчам, яке бігало до мами на роботу у побуткомбінат і розважало кравців піснями. Незабаром родина переїхала на землю предків, до рідного молдавського села Лиманського, де почали споруджувати будинок. За одне літо хлопчик, який говорив лише російською, опанував мову Йона Друце й пішов до першого класу молдавської школи. Сільські жінки були зворушені: двічі на тиждень син Костянтина і Софії Бурлі з важким акордеоном йшов на залізничну станцію, сідав на поїзд і їхав до райцентру – на черговий урок до музичної школи.
Але музика не стала професійною стежкою сільського юнака. І тата, який мріяв бачити сина працівником радянської торгівлі, так би мовити, ближче до кухні, він теж був змушений розчарувати.
– У нашій сільській родині медиків ніколи не було, але про те, щоб я став лікарем, мріяла мама, – згадує Олег Костянтинович. – Дотепер пам’ятаю той стан захоплення і внутрішньої гармонії, який охопив мене, коли я, випускник сільської школи, уперше переступив поріг Кишинівського медінституту.
…О.К. Бурля очолив неврологічне відділення Ренійської районної лікарні 27-річним і
23 роки незмінно керує ним. Завантаженість цього підрозділу велика: торік тут пройшли лікування 940 пацієнтів, план ліжко-днів виконано на 113 відсотків.
Від Рені до Одеси – 300 кілометрів, і не завжди є можливість у важких випадках госпіталізувати пацієнтів до обласної клініки. З перших кроків доводилося брати всю відповідальність на себе, оперативно ухвалюючи рішення. Олег Костянтинович ніколи не соромився питати поради у досвідченіших фахівців, він уже багато років підтримує дуже тісні контакти зі своїми колегами – завідувачем кафедри нейрохірургії та нервових хвороб професором Анатолієм Сергійовичем Соном і доцентами Хубетовим, Стояновим, Горанським.
Незважаючи на напружений ритм роботи на ниві охорони здоров’я у районі, кілька років тому Олег Костянтинович приступив до роботи над дисертацією. Здавалось би, навіщо фахівцеві районного рівня братися за наукову працю? Адже телефон дзвонить цілодобово!
– З’явилася внутрішня потреба більше знати, – говорить Олег Костянтинович. – Кафедра нейрохірургії та нервових хвороб Одеського медуніверситету повважала за можливе довірити мені сегмент науково-дослідної роботи, за що я дуже вдячний її колективу. Ця робота поєднана з конкретними дослідженнями, які я веду вже п’ятий рік. Тема дисертації актуальна – «Особливості плину і терапії хронічних ішемій мозку хворих на цукровий діабет другого типу». Проблема в тому, що останні двадцять років спостерігається зростання судинних захворювань центральної нервової системи, люди все частіше страждають від інсультів, хронічної ішемії мозку, які формуються в результаті різних захворювань – атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету. Є методика, апробована на кафедрі, я її застосовую на тлі традиційної терапії. Занурюючись в наукову роботу, дослідження, роздуми, починаєш вникати в таємниці, які стають доступними твоєму розумінню. Це дає певний заряд бадьорості й сили йти далі.
Але до чого прагне лікар? До яких висот? У 2002 році Олегові Костянтиновичу була запропонована посада завідувача неврологічного відділення однієї з обласних клінік, але він… відмовився. Сказав: «Мала батьківщина мене тримає міцно».
…Піввіку в житті людини – термін чималий, багато важливих подій залишилося позаду. Знайомство із красунею Світланою в медінституті, весілля, народження двох дочок. Але із усієї низки подій той чамур – «бессарабське весілля» – спливає в пам’яті особливо часто. Тут, на берегах Дунаю, представники багатьох національностей невпинно будували, творили, допомагаючи один одному. І сьогодні, коли в суспільстві культивуються товарно-грошові відносини, споживницькі настрої, гостро постає питання про збереження національної самосвідомості, культури, традицій, у яких зашифровано стільки життєвої мудрості предків. Роздуми інтелігента в білому халаті на ці теми призвели до рішення створити товариство молдавської культури. Десять років тому Олег Костянтинович здійснив цю ідею, очоливши громадську організацію «Ізвор» («Джерело») – найбільш представницьку в Ренійському районі, 50 відсотків якої становлять молдавани.
Особливу увагу активісти «Ізвора» приділяють розвитку рідної мови, збереженню й пропаганді традицій, дуже яскравого молдавського фольклору. А фестиваль молдавської культури, що провадиться щороку в Ренійському районі, має статус міжнародного.
…Якось зустрілися ми з лікарем і громадським діячем на вулиці, недалеко від районної лікарні. Це був той рідкісний випадок, коли Олег Костянтинович нікуди не біг, і ми обмінювалися думками про реформи в медицині, про роботу Всеукраїнської молдавської асоціації. І раптом я для себе відзначила, що кожен перехожий говорить: «Здрастуйте, Олегу Костянтиновичу!»
Мала батьківщина – не крапка на карті, зазначена зверху. Мала батьківщина – це очі земляків, тепло їхніх сердець. Є на землі міста гарніші – немає для лікаря місця ріднішого.
