Під час моєї розмови зі Світланою вона трішки ніяково усміхалася та крадькома поглядала на годинник. Час був такий – приємно напружений, коли треба було встигнути і в сільському Будинку культури з піснею на честь воїнів-«афганців» виступити, і подбати про організацію концертів, присвячених святкуванню Дня захисника Вітчизни та 8 Березня.
– Світлана в нашій частині проходить службу понад дев’ять років, і саме з її появою у нас пожвавилося культурно-просвітницьке життя. Вона і співачка, і ведуча, і режисер-постановник. Завдяки їй ми так цікаво та по-домашньому тепло відзначаємо всі державні та професійні свята, – коротко охарактеризував відповідального виконавця інформаційно-аналітичної групи старшину Світлану Чересюк заступник командира 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади з виховної роботи підполковник Іван Калетнік.
Її життя можна порівняти з довготривалою виставою, сценарій до якої пише сама Світлана. А шлях до осягання музичного та акторського мистецтва розпочався для неї влітку 1989 року, коли 15-річна симпатична дівчина вирішила вступити до Бердичівського педагогічного училища.
– З піснею та музикою я дружу з дитинства. Закінчила музичну школу за класом фортепіано. Тому тривалий час про вибір професії роздумувати не довелося, – розповіла вона.
Чотири роки студентського навчання доповнювалися численними концертними виступами як у Бердичеві, так і в інших регіонах України. А одного разу в Житомирському обласному музично-драматичному театрі несподівано опинилася на одній сцені з такими видатними майстрами, як народний артист СРСР Йосип Кобзон та народний артист України Іво Бобул.
А у Бердичівському палаці культури Світлана познайомилася з колективом місцевого гарнізонного військового оркестру. Згодом у ролі вокалістки з ним же виступала як перед військовослужбовцями, так і перед цивільними глядачами. І чим більше її кружляло цікаве музичне життя, тим більше вона усвідомлювала, що в професійному сенсі треба рухатися далі.
Реалізуючи свої мету та прагнення, 1996-го Світлана без особливих проблем склала іспити до Рівненського державного гуманітарного університету, який за спеціальністю «керівник народного театрального колективу, викладач фахових дисциплін» закінчила з відзнакою за п’ять років.
У Рівному Світлана навчалася заочно, і за цей час в її житті сталися дві щасливі події. У 1997 році вона стала дружиною офіцера, а невдовзі сина Дмитра народила.
Після закінчення вишу ще кілька років працювала в Бердичеві, а згодом вирішила змінити чепурну сукню на військовий однострій.
– Я ж одружилася з військовим, а тому і вирішила іти за чоловіком усюди, – усміхаючись, розповіла моя співбесідниця.
Шість років старшина Чересюк обіймала посаду артиста першої категорії оркестру військової частини.
Вона чула гучні оплески не лише від співвітчизників, а й від іноземних громадян. Наприклад, 2008-го, коли після спільних українсько-румунських навчань було організовано інтернаціональний концертний вечір.
– Я співала там разом зі старшим прапорщиком Михайлом Висилікою. Виступала і як ведуча. Михайло вів концертну програму румунською мовою, я – українською. Судячи з відгуків румунських військових, їм дуже сподобалося, – розповіла Світлана.
А ще вміння поводитися на сцені дуже сподобалося худкерівництву Національного президентського оркестру, який кілька років тому давав концерти по містах України з нагоди святкування річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Завітав цей колектив тоді й до місця розташування 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади, а вже наступного дня вирушив у турне до Криму. Щоправда, вже разом зі Світланою Чересюк, яка за пропозицією диригента оркестру протягом тижня була ведучою святкових концертних програмв Сімферополі та містах-героях Керчі й Севастополі.
Ось такий ритм життя у Світлани Чересюк – старшини, співачки, музиканта та театрала.
