– Чому ж мені так не щастить? – запитував сам себе, сидячи на ґанку, Кузьма Шиптикін. – Вже всі друзі одружилися, а я ніяк не можу знайти собі суджену. До якої дівчини не підступлю, а вона вже зайнята. А так вже хочеться зіграти весілля, звити власне сімейне гніздечко, щоб дітки підростали… Ану давай піду до двоюрідного брата Івана, він щойно одружився. Може, щось порадить.
– Не забивай собі голову, – заспокоїв той Кузьму. – Тобі ж лише 21 рік, ще знайдеться та єдина, з якою проживеш увесь вік.
Але Кузьма наполягав на своєму: треба одружитися і якнайшвидше. Мовляв, хочу бути молодим батьком.
Так сиділи брати, розмовляли на різні теми.
– А хочеш, я познайомлю тебе з однією дівчиною? – стрепенувся Іван. – Вона живе за 15 кілометрів, у Гіржевому. Моя тітка хотіла, щоб я зустрічався з нею, але в мене вже була Люба-любов.
Не гаючи часу, Іван з Кузьмою вирішили хоча б побачити потенційну наречену. Сідають на братів «мінськ» і мчать до тітки. А та, вихваляючи дівчину Надю, пропонує одразу їхати до неї. Оскільки мотоцикл двомісний, Кузьма вирушає на оглядини удвох зі «свахою».
– Христе, а йди глянь-но якого я жениха привезла твоїй Наді! – загукала тітка.
Вийшла скромна, тиха жіночка і запросила гостей до хати. Сидячи на лавці при гасовій лампі (бо у 60-ті роки ще не у всіх була електрика) трохи поговорили про життя-буття. Кузьма дізнався, що 18-річна Надя виховувалася без батька – він пішов на фронт і не повернувся. Дівчина із роботящого роду – працює на фермі дояркою.
Слухаючи, Кузьма не міг всидіти на місці. Симпатичний, кучерявий, балакучий, з почуттям гумору, він одразу почав називати тітку Христю мамою, хоча Христинину доньку ще й не бачив. Та він вже вирішив: з цієї хати вийде лише з нареченою!
Було помітно, що й майбутній тещі Кузьма сподобався. Жінка мерщій побігла за сватами, а жених на «мінську» погнав за двоюрідним братом, який очікував його у тітчиному будинку. Таким чином, всі традиції для початку сватання були збережені: з обох сторін були люди, які гарантували серйозність всього, що відбувалося того вечора.
Кузьма виявився моторнішим, ніж його теща. Поки вона пішла по родичах, хлопець вже встиг познайомитися із Надею і відрекомендуватися їй як майбутній законний чоловік.
– Дівчина мені сподобалася одразу, – пригадує Кузьма Касьянович. – Хоч у кімнаті була напівтемрява, та я розгледів її темні очі, на щічці – родимку. Як у тій пісні, яку я співав у сільському клубі: «Я встретил девушку: полумесяцем бровь…» Та я переживав, щоб і в її очах була любов. Але знаєте, що вона відповіла на мою пропозицію руки і серця? Що в неї є хлопець, якого вона навесні провела до армії. Отакої! Але недарма я спочатку знайшов спільну мову з майбутньою тещею. Вона почала переконувати доньку, мовляв, чи повернеться солдат до рідного села, чи захоче брати її заміж… Словом, згоду того дня я таки отримав.
За молдавським звичаєм, наречена має жити в будинку жениха до сватання. Тож Кузьма забрав Надію до себе додому – до сусіднього села Іванівки. А щоб її батьки не сумнівалися у серйозності намірів, наречений залишив «у заставу» Івана (хотів сват цього чи ні – ніхто не запитував!) і на його ж «мінську» вирушив додому. Вже була десь друга година ночі, коли хлопець привів дівчину до своєї матері і сказав, що це майбутня невістка.
Лишень розвиднілося, до Шиптикіних збіглися родичі, сусіди, знайомі. Кожен ніс якісь продукти, швиденько порізали домашню птицю і в обідню пору накрили стіл для сватання. З’їхалися Надині родичі, тож все відбулося дуже швидко, але дуже урочисто. А через декілька тижнів, 17 листопада, в Гіржевому та в Іванівці гучно відзначили весілля.
З тих пір пройшло вже понад 50 років. Шиптикіни живуть дружно, у злагоді. Придбали власний дім, народили та виховали чотирьох донечок, тішаться дев’ятьма онуками. Радіють, що всі вони живуть в одному селі Стояновому, допомагають і підтримують одне одного. Хоча не обійшлося в їхньому житті і без пекучої втрати – у 33-річному віці через важку хворобу померла одна з донечок.
– Звичайно, все було на нашій життєвій дорозі, – говорить Кузьма Касьянович. – Якщо говорити образно, то бували такі «вибоїни», що аж картуз злітав. Але нічого, піднялися, обтрусилися і їдемо далі.
Все життя подружжя пропрацювало у місцевому колгоспі. Надія Сергіївна – на фермі дояркою, а глава родини, був трактористом, комбайнером, згодом – завідувачем ферми, бригадиром комплексної бригади, завідувачем господарства.
Нині Кузьмі Касьяновичу вже 71 рік, але він жодного дня не може сидіти без діла. Обробляє присадибну ділянку, доглядає чималенький виноградник і навіть займається невеличким бізнесом. Його віниками з дерези метуть не лише в районі, а й в Одесі, Придністров’ї. Саме у близькому зарубіжжі чоловік заробив перші долари, коли повіз свій крам. З того часу вже 20 років минуло. До цього бізнесу залучив дітей та онуків.
Золоте весілля Шиптикіни відзначили у листопаді минулого року. Зібралася вся їхня велика і дружна родина. «Молоді» одягнули весільне вбрання, було багато жартів, веселощів. І хоч їхнє знайомство та сватання могли б стати основою до сценарію комедійного фільму, сповненого різних пригод, доля подарувала Кузьмі Касьяновичу та Надії Сергіївні щасливе подружнє життя. Велика відповідальність за добробут своєї сім’ї з боку Кузьми Касьяновича та жіноча мудрість Надії Сергіївни стали тією основою, на якій міцно тримається їхній шлюб. А ще Шиптикіни розуміють, що тільки разом, пліч-о-пліч, можна збудувати тепле і надійне сімейне гніздечко.
