Мої знайомі чоловіки чомусь незатишно почувають себе в машині, якою кермує жінка. Брат завжди пристібається, перевіряє замки. Друг дитинства кожного разу міцно тримається за ручки і стежить за дистанцією між автомобілями. Навіть якщо показати їм права, у яких зазначений стаж водіння більший, ніж у них самих, все одно дотримуються заходів безпеки про які забувають, сідаючи у машину до чоловіків...
Відчуваю, якби вони сіли в автомобіль до моєї співрозмовниці, напружилися б. Пухнаста рожева подушечка під заднім склом, ажурний шарфик кокетливо накинутий на сидіння водія, тонкий запах парфумів і чистота…
Жінок-водіїв на дорогах стає все більше. Як їм працюється і живеться, ми поговорили з водієм таксі «Удача-Авто» Іриною Темчук напередодні професійного свята – Міжнародного дня таксиста.
– Ірино, вітаю Вас зі святом. Не можу втриматися від запитання, яке Ви, мабуть, чуєте на кожному виклику: чому Ви обрали цю загалом нежіночу професію?
– Ну, професія журналіста теж спочатку вважалася чоловічою, чи не так?
– Не заперечую, але тепер уже багато людей звикли до того, що інформацію в маси найчастіше несуть представниці прекрасної статі, а до дівчат-водіїв усе ще ставляться з осторогою.
– Водити трамвай теж не жіноче заняття, але перед тим, як сісти за кермо таксі, я саме там і працювала.
– Що взагалі привело Вас за кермо? Невже це була мрія дитинства?
– У дитинстві я мріяла працювати з людьми. Після школи отримала економічну освіту. Жодного дня, на жаль чи на щастя, не пропрацювала за спеціальністю. Коли я ще була у декретній відпустці, пішла на «Привоз» за фруктами для дитини. Побачила оголошення про набір на курси водіїв тролейбуса. Подумала, чому б не піти. Дитину вже можна було віддавати до дитячого садка, сидіти вдома нудно. От і вирішила. Кілька років пропрацювала водієм електротранспорту. Потім перекваліфікувалася на водія таксі. Тож можна сказати, що колись вдало сходила на «Привоз» по яблука.
– Жінок за кермом таксомотора часто запитують, чи не бояться вони маніяків, бандитів, які можуть опинитися у їхній машині.
– Фірма у нас невелика. Клієнти, переважно, постійні. Тож проблем на цьому ґрунті у мене не виникало ніколи. Крім того, у таксі зазвичай їздять дівчата, жінки з дітьми, люди похилого віку. Боятися їх не слід.
– У зв’язку з політичною ситуацією в країні почастішали випадки розбою і пограбування мирних городян. Ви якось убезпечили себе?
– Ми не маємо права тримати при собі зброю. Але у нас згуртована команда. У ній працюють лише дві жінки. Якщо раптом надходить якийсь тривожний дзвінок, незалежно від того, що це – пограбування, поламка чи спустило колесо – колеги завжди швидко приїжджають на допомогу.
Взагалі, у нас дуже дружний колектив. Ми відзначаємо свята разом. Новий рік, 8 Березня та інші урочистості проходять у нас дуже весело. Але найбільшим святом ми вважаємо день народження нашого таксі.
– Щоб привернути увагу, деякі фірми і водії створюють якісь системи знижок, акції. Водій однієї з фірм навіть забирав мам з пологового будинку у костюмі лелеки…
– Напередодні і під час свят ми заохочуємо клієнтів. На Новий рік дарували магнітики. Для постійних клієнтів діє десятивідсоткова знижка. У нас керівник – жінка. І вона намагається зробити нашу роботу максимально приємною і цікавою, а для пасажирів створити комфортні умови.
– У Вас особисто з’явилися постійні клієнти?
– Звичайно. По-перше, є клієнти, які їздять тільки з жінками, а є ті, які віддають перевагу водієві-чоловікові. Є й невередливі, які їздять з усіма. Машину з водієм-жінкою замовляють, переважно, представниці слабкої статі, яким потрібно відправити дитину до школи, або на заняття у секцію. Є впевненість, що такий водій усе зробить правильно: висадить дитину точно під заклад, можливо, заведе до приміщення, простежить. Коротко кажучи, передасть з рук у руки. Хоча у нашому колективі і чоловіки легко справляються з такими клієнтами. При прийманні на роботу вони проходять співбесіду.
– Ви так ошатно одягнені. Це обов’язкова умова?
– Водій повинен виглядати презентабельно. Чоловіки наші носять на роботі сорочки. Я теж форму прикупила. У спортивних костюмах і шортах у нас не їздять. Якщо на вулиці дощ, наш водій вийде з машини і зустріне клієнта з парасолькою. Це формує позитивний імідж фірми.
– Мені здається, жінці, та ще й блондинці, залишають на чай частіше й більше, ніж колегам-чоловікам.
– Правильно, здається (посміхається). Ми не порівнювали, але, не заперечую, на чай залишають майже всі. До жінок взагалі чоловіки ставляться по-особливому. Більш шанобливо. І машина інша, жіноча.
– Бардачок у жіночій машині….
– …нічим не відрізняється від жіночої сумочки. Там є все! Від губної помади до важкої лопатки, яку подарував чоловік для можливої самооборони.
– До речі, про чоловіка…
– Йому не дуже подобається, що я працюю в таксі, але він не забороняє. Розуміє, що я багато років за кермом і не уявляю собі життя без машини, без руху. Хоча всі чомусь вважають, що жінка, особливо блондинка, повинна їздити дуже погано.
– Ламаєте стереотипи?
– Намагаюся.
– За роки роботи Ви, напевно, наслухалися різних історій.
– Люди зазвичай діляться на два типи: ті, хто замикається у собі і ті, кому дуже потрібно хоч комусь розповісти про свої проблеми або порадіти. На мій погляд, таксист повинен відчувати цей стан. Якщо ти не будеш слухати людину, коли вона цього потребує, їй не буде приємно з тобою їздити. Ми працюємо у сфері обслуговування. Тому повинні бути трохи психологами, але не дозволяти собі давати які-небудь поради. Ніхто не знає, до чого вони можуть призвести, навіть якщо даєш з найкращими побажаннями. Просто потрібно дати людині можливість бути вислуханою. Це моя думка.
– Ви, мабуть, уже виробили тональність спілкування з клієнтами, які сідають до Вашої машини, будучи напідпитку.
– Мені пощастило. Не траплялися пасажири, які поводилися неадекватно. Переважно, жартували. Якщо ж бачу, що людина агресивна, можу скористатися своїм правом вибору клієнта…
– Є таке?
– Безперечно. Не лише клієнт обирає фірму, машину й умови свого обслуговування. Ми також можемо відмовитися від пасажира, якщо він з якихось причин не влаштовує: наприклад, грубіянить, лається або перебуває не в тому стані, у якому ми можемо посадити його в машину.
– Якщо все-таки підпилий клієнт уже в машині і скандалить?
– Ви знаєте, у мене не було таких випадків. Можливо, навіть через те, що водій – жінка змушує пасажирів-чоловіків поводитися гідно, навіть будучи, як у нас кажуть «під градусом». Все-таки чоловік чоловіка десь зрозуміє або навпаки – без розмов висадить з машини. А присутність жінки, та ще й незнайомої, вимагає від чоловіка на підсвідомому рівні, як мінімум, адекватної поведінки.
– З якими труднощами стикаєтеся?
– Труднощів більше влітку: багато машин, приїжджих. У літній сезон збільшується кількість людей, які виїжджають «каструлити» на своїх машинах, не працюючи при цьому у таксі. Найчастіше, це якісь «жигулі», які не шкода і розбити. Такі водії часто «підрізають» на дорозі, перевищують швидкість тощо. Особливо на таких завантажених влітку ділянках, як Аркадія та в інших цікавих для туристів місцях.
– Бували випадки, що клієнт не розплачувався?
– У моїх колег бували. Але що цікаво, якщо людина й не оплачувала проїзд через якісь причини, то потім просто передавала гроші через іншого водія, коли викликав наступного разу. Диспетчер це фіксує й сума списується з боргу клієнта. Я, мабуть, везуча людина. Зі мною розраховувалися завжди.
– Вас щось дивувало за час роботи в таксі?
– У нас є постійний клієнт. Він їздить з нами вже багато років. І дивує нас щодня. Це дуже літній чоловік. Про таких кажуть «старий, як світ». Ми його так і називаємо – «дідусем». Він дуже інтелігентний, охайний, ввічливий. Щодня о шостій годині ранку він викликає машину і їде на роботу. Звичайно, таксисти неохоче беруться за такі маленькі замовлення. Але дідуся везуть усі. Незмінно він перебуває у чудовому настрої, вітається, запитує про здоров’я та настрій, бажає вдалого дня і зміни. Приємно бути поруч з такою світлою особистістю. Мабуть, у такий спосіб хочеться зарядитися доброю енергетикою, щирою простотою і якимось душевним спокоєм від цієї людини, яка безперечно, багато чого бачила.
– Мій знайомий таксист говорить, що за зміну наїжджає від ста до двохсот кілометрів.
– Так, близько двісті-двісті п’ятдесят кілометрів за зміну можна наїздити.
– Це приблизна відстань від Одеси до міста Болград, що на півдні нашої області. Мабуть, втомлюєтеся від постійного напруження за кермом. Як відволікаєтеся між замовленнями? Деякі Ваші колеги кажуть, що встигають заскочити до музею.
– Між замовленнями в мене іноді є час на каву. Якщо проміжок досить великий, то читаю книжку, відвожу дітей із школи або до школи, на тренування. Ще жодного разу не було часу між замовленнями, щоб відвідати музей або іншу культурну установу.
– Мабуть, у таксистів є професійні прикмети.
– Я особливо в прикмети не вірю. Але…
Про майбутню зміну судимо за першим клієнтом. Є замовлення, які оплачуються безготівковим розрахунками. Якщо перший клієнт розраховується карткою, то можна вважати, що виторгу в цей день не буде. І кажуть, що якщо перший клієнт – жінка, то робота теж буде не найвдалішою.
– У прикмету з безготівковим розрахунками ще повірити можна, але от друга…
– Я теж ніколи не помічала, щоб моя удача на зміні якось залежала від того, хто першим сів до моєї машини. Є хороші дні, і є не дуже. Кого везеш першим, не має жодного значення. Я навіть сказала б, що дівчина в машині приносить удачу.
– Не можу з Вами не погодитися. Чи є у Вас правила, яких Ви неодмінно дотримуєтеся?
– Я дуже не люблю брудні машини. Навіть у дощ заїжджаю в мийку.
Зустрічаю клієнта завжди з усмішкою і гарним настроєм. Якщо людині хочеться поговорити, то підтримую бесіду. Якщо ж ні, хай спокійно думає про своє.
Вважаю неприпустимим розповідати про свої проблеми. Я кілька разів зустрічалася з тим, що таксисти чомусь вирішували виливати свої проблеми на пасажирів. Одного разу викликала машину для синів, яких потрібно було відвезти на тренування. Потім пошкодувала, що не звернулася до нашого таксі, тому що всю дорогу слухала про безкраїсть нашого проблемного Всесвіту і паралельності ворожих світів.
– Дякую за розмову. І ще раз – зі святом.
– Дякую.
