Юрій Єгошин – один із найтитулованіших одеських плавців. Він багато разів вигравав чемпіонати України, піднімався на найвищі сходинки міжнародних змагань, брав участь в Олімпійських іграх.
Спортсмен, який нещодавно став передплатником нашої газети, погодився дати інтерв’ю «ОВ», у якому розповів про свою кар’єру, сьогоднішній рівень розвитку плавання в регіоні й про інше.
– Юрію, як Ви захопилися плаванням?
– Це сталося, коли я був у другому класі. На черговому огляді педіатр сказав, що я буду високим і, щоб у майбутньому у мене не було проблем із хребтом, порадив опанувати плавання. Мама на той час хотіла, щоб я займався бальними танцями, але сам я цього не бажав. Коли ж почув про варіант із басейном, то погодився одразу. Ми з мамою домовилися, щойно я навчуся плавати, то перестану цим займатися. Але в підсумку я не облишив плавання, бо зрозумів, що цей вид спорту створений для мене: він не тільки навчає домагатися поставлених завдань, але й оздоровлює. Відучившись три роки у звичайній школі, я перейшов до спортивного класу 59-ї школи олімпійського резерву, де став займатися плаванням серйозніше. До закінчення школи вже виступав на змаганнях у своєму традиційному виді – на дистанції 100 метрів вільним стилем.
– І коли прийшов перший успіх?
– У 2001 році я виграв першість України серед 16-річних. А через два роки – юнацький чемпіонат Європи. Зазначу, що це був мій найуспішніший турнір – я проплив свою «сотку» з результатом 49,63 секунди, виконав норму майстра спорту міжнародного класу, здобув олімпійську «ліцензію» і перевершив два рекорди: юнацький Європи й дорослий України.
– Відомо, що Ви багато років працювали з відомим одеським тренером Юрієм Сорочинським…
– Так, але, на жаль, Юрій Олегович помер у лютому минулого року. Так вийшло, що я зростав без батька, і він мені багато в чому його замінив. Навчав бути професіоналом. Я завжди відчував підтримку і дуже вдячний Юрію Олеговичу за свої успіхи. До речі, моїм першим тренером була його дружина Людмила Валентинівна Ігнатова, яка і сьогодні працює в одеській школі плавання.
– Юрію, розкажіть про старти, більш наближені до сьогоднішніх часів.
– Минулий рік був для мене вдалим. У травні я виграв Кубок України на своїй дистанції 100 метрів вільним стилем, а у серпні – літній чемпіонат України. Також взяв участь у Всесвітній універсіаді в Казані, що дуже почесно. Давно виступаю у складі команди Одеської області в чемпіонатах країни, і другий рік працюю тренером у динамівській школі.
– Який, на Ваш погляд, нинішній рівень розвитку плавання в Одесі та області?
– В Одесі вже багато років працює школа спортивного товариства «Динамо» із плавальним басейном, що є єдиною в області. Зазначу, що наше керівництво робить багато в плані підтримання басейну в належному стані. В Україні це один з небагатьох динамівських басейнів, який зберігся й функціонує. Звичайно, сподіваємося, що в Одесі з’явиться 50-метровий, можна сказати «олімпійський» басейн, адже готуватися до таких престижних змагань дуже важко. І тоді я впевнений у тому, що школа зможе приймати більше дітей, а одеське плавання в цілому поліпшить свої показники. У нас кваліфіковані тренери і талановиті діти, яких просто необхідно доводити до професійного рівня. У нашому місті є ще кілька басейнів у вузах, але шкіл плавання там немає. Є комерційні басейни, але вони за своїми стандартами та іншими умовами не підходять. До речі, незважаючи на те, що Одеса не має таких умов, як у тому ж Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі або Харкові, наші спортсмени змагаються на рівні з представниками цих міст. Є перспективні діти. Наприклад, за минулий рік у нас вісім чоловік виконали нормативи майстра спорту на різних дистанціях. До цього такого високого показника я не пригадаю. Вважаю це великим успіхом, у чому є чимала заслуга директора СДЮСШОР і тренера Вадима Пенязенка, а також тренерів Сергія Мельника і Наталі Гошуренко. А вже у лютому цього року вихованці тренера Олександри Курбанової посіли третє загальнокомандне місце серед 54 спортивних шкіл України на змаганнях в Євпаторії.
– Юрію, у 2004 році на чемпіонаті Європи у складі збірної України Ви домоглися тріумфального успіху, здобувши золото. Розкажіть докладніше про це.
– Дуже приємно згадувати ту перемогу. Цей турнір став найрезультативнішою континентальною першістю в історії українського плавання часів незалежності. На змаганнях нам вдалося вибороти золоту медаль у комбінованій естафеті 4 по 100 метрів. Тоді я прийняв естафету на останньому, четвертому, етапі, де спортсмени змагалися вільним стилем. Мої партнери – Володимир Ніколайчук, Олег Лисогор та Андрій Сердінов – змогли випередити суперників на 58 сотих секунди. Я додав до цієї переваги ще п’ять сотих – і ми стали чемпіонами. Ми обійшли дуже сильних суперників – Францію і Угорщину.
– А в чому була причина такого успішного виступу?
– Вважаю, що в Мадриді наша команда виграла чемпіонат, оскільки ми дуже серйозно готувалися, а наші основні конкуренти берегли сили для майбутньої Афінської олімпіади. Вийшло, що ми були в найкращій формі і виграли.
– Афінська олімпіада 2004 року стала у Вашій кар’єрі першою. Які результати Ви показали на тих Іграх?
– Я не зміг вийти до півфіналу, але мені перешкодила якась бюрократичність суддівства: у мене з американцем Яном Крокером був спірний результат за 16-те місце – і ми повинні були додатково перепливати за право участі в півфіналі. Але перед нами на пару сотих швидше проплив представник Тринідаду й Тобаго, який сам, що мене здивувало, був американцем. Його зняли за фальстарт, але начальство його команди опротестувало рішення, він виявився 16-м. Таким чином, наш переплив скасували, і я опинився за бортом турніру. Але я брав участь у комбінованій естафеті 4 по 100 метрів, у якій команда пробилася до фіналу восьми й у підсумку ми посіли шосте місце.
– Плануєте брати участь у наступних Олімпійських іграх?
– Обов’язково! Наступна Олімпіада пройде в Ріо-де-Жанейро у 2016 році. Я постараюся зробити все від мене залежне, щоб виконати олімпійський норматив. У мене уже є як позитивний, так і негативний досвід виступу на Олімпійських іграх. На жаль, через пасивну діяльність тодішнього керівництва збірної країни я не зміг поїхати в 2012 році на Лондонські ігри. Мені, як і багатьом іншим спортсменам, занадто пізно повідомили про проведення відбіркових змагань і про те, що можна було поїхати на чемпіонат Європи, щоб виконати «ліцензію». Я просто не встигав підготуватися, про що дуже шкодую дотепер.
– Чим, крім плавання, захоплюється Юрій Єгошин?
– У мене досить різноманітних захоплень. Крім спорту – це комп’ютерна тематика, автомобілі, а також і здорове харчування. Я одержав одразу три освіти в Одеському національному політехнічному університеті, оскільки мені завжди подобалося пізнавати щось нове. І хочу сказати, що я навчився поєднувати свої захоплення, тренування й роботу, що приносить мені велике задоволення.
Довідка «ОВ»
Юрій Єгошин народився 2 червня 1985 року в Одесі. Дворазовий чемпіон Європи серед юніорів (2003). Чемпіон Європи в естафетному плаванні (2004). Чемпіон і призер Всесвітніх універсіад. Багаторазовий переможець і призер міжнародних турнірів. Багаторазовий чемпіон України. Установив 15 рекордів України на дистанції 100 м вільним стилем і в естафетному плаванні. Фіналіст літніх Олімпійських ігор в Афінах-2004 і учасник Пекінської олімпіади-2008.
