1941 рік назавжди залишився у пам’яті Володі Галущенка із села Старі Шомполи Комінтернівського району. Він щойно отримав документ про закінчення місцевої семирічки. У юнацькій уяві відкривалися великі перспективи щодо подальшого втілення у життя заповітних мрій. Та їм, на жаль, не судилося збутися.
Того ж дня, 22 червня, 17-річний хлопчина верхи на коні обскакав усі бригадні села, які входили до складу тодішнього місцевого колективного господарства, сповіщаючи земляків про початок війни. Не гаючи часу, Галущенко разом з дорослими колгоспниками, допровадили до райцентру так званих фондових коней, тобто тих, що вирощувалися у колгоспі для потреб армії. А в липні, незважаючи на військовий стан у країні, райвійськкомат направляє юнака на навчання до Одеси в одне з фабрично-заводських училищ. Бо і в той непростий час були потрібні спеціалісти робітничих професій. Проте закінчити навчальний заклад не довелося. ФЗУ евакуювали до Кемеровської області. І вже звідсі, а точніше з містечка Анжеро-Судженська, Володя в серпні 1942 року був направлений у Вільнюське піхотне училище, яке було евакуйоване до міста Новокузнецька.
Після проходження відповідної військової підготовки, молодший сержант Галущенко потрапляє на Західний фронт. Перше бойове хрещення прийняв у березні 1943 року поблизу станції Сухиничі, що на Брянщині, де точилися запеклі бої. Потім Володя потрапляє на Курську дугу. Через сім десятків років після тих подій, фронтовик згадує у нашій розмові, як тоді йому, автоматникові, довелося брати участь у ліквідації ворожого дзоту.
– 26 бійців пішли на виконання цього завдання, а повернулася з бою лише половина. Проте, практично неприступна вогнева точка, була все ж знешкоджена, – зітхнув Галущенко.
Втрачали бійців у кожному бою. Зі сльозами на очах проводжав Володя своїх бойових побратимів у останню путь. Гинули й земляки-шомполівці. Серед них – Іван Галущенко – під Смоленськом, Мишко Бондаренко – на литовській землі.
Тамуючи біль втрат, неймовірні труднощі воєнного часу, наш земляк продовжував громити ненависного ворога, визволяючи від чужоземних поневолювачів білоруські міста і села, населені пункти на території Литви, дійшов до Кенінгсберга. Тут і зустрів Володя День Великої Перемоги.
– На вулицях чую гучну стрілянину, радісні вигуки, сміх, – пригадує нині ветеран війни та праці. – І звідусіль доносяться слова: перемога, перемога! Які це радісні були хвилини для нас, бійців. Як довго ми на них чекали.
Лише у 1947 році Володимир Галущенко повернувся у рідні Шомполи. Живим з війни прийшов додому і молодший брат Дмитро. Яка то була радість для усієї родини, друзів, знайомих!
Після повернення з фронтових доріг, демобілізований воїн береться до мирної праці. Він йде працювати до райфінвідділу, а в 1951 році земляки обирають Галущенка заступником голови місцевого колгоспу імені Войкова. А далі було навчання в Одеській школі з підготовки керівних кадрів. І вже з 1958 року, майже чверть віку, Володимир Ілліч перебував біля керма цього ж господарства. У найвдаліші роки на банківських рахунках господарства налічувалося до мільйона карбованців власних коштів. Такими сумами заощаджень могли похвалитися небагато колективних господарств району. Успіхи досягалися і в рільництві, і в інших галузях. Лише дійного стада в колгоспі налічувалося понад тисячу голів, що за нинішніми мірками для усього району досить вагомий показник.
В селі функціонували усі необхідні заклади: освіти, медицини, культури, побуту. Збудований в Шомполах в ті роки Будинок культури і нині є одним з найкрасивіших в районі.
За словами ветерана війни і праці, йому боляче спостерігати, як нинішні керівники на місцях так не по-господарському ставляться до роками нажитого спільного майна.
І все ж життя триває з його радощами і тривогами.
Тепер він один залишився в селі з числа тих його земляків, які пішли на фронт захищати рідну землю і смертю хоробрих загинули в жорстоких боях з ворогом, померли від фронтових ран, важких хвороб вже в мирний час.
Шанована в Шомполах, і в районі людина, незважаючи на свій поважний вік, стан здоров’я, живе в міру своїх сил, активним життям. Він постійно бере участь в роботі місцевої ветеранської організації, особисто провадить заходи з військово-патріотичного виховання молоді села. Наприклад, в день 70-річчя визволення Шомполів від німецько-фашистських загарбників, в Будинку культури провів Урок мужності з учнями місцевої школи. Фронтовик – бажаний гість в кожному сільському закладі, у кожній шомполівській родині. Земляки шанують відважного воїна, знаного керівника, живу історію нашого краю.
