Причому, на задану тему. Про українську армію. Хто мені цю тему задав? Мої друзі-спортсмени, мої читачі. Питання до спортивного журналіста, взагалі-то, за адресою. Професійний спорт багато в чому споріднений з військовою справою. От і спортивні репортажі за своєю оперативністю та складністю ситуацій, у яких вони написані, нагадують репортажі військових кореспондентів. Спортивні журналісти на Україні є, а чи є в нас сьогодні військові журналісти? Не впевнений…
Ваш покірний слуга – син кадрового офіцера ВМФ СРСР. З кого формувалися військові кореспонденти тих часів? З таких же кадрових офіцерів, як мій батько. Приклад тому – наш земляк капітан-лейтенант Іван Коннов. Ізмаїльчани старшого віку більше пам’ятають його як редактора газети «Дунаєць» нашого пароплавства. Пам’ятають його чіткі репортажі з борту того чи іншого судна Радянського Дунайського пароплавства. Але у далекому минулому були такі ж чіткі та безсторонні повідомлення з борту того чи іншого тральщика часів Великої Вітчизняної війни. Це вам не плутані, невпевнені і нічим не підтверджені голоси сьогоднішніх відряджених спецкорів. То була інформація профі, коли свій був серед своїх. Чи є в нас такі хлопці сьогодні? Одиниці. Інститут військових журналістів поховано.
Армія тримається на сержантах і маршалах, повторював колись Георгій Жуков. Де вони, хто вони, ці сержанти і маршали української армії? Сержанти, або ж сотники, – як правило, «випускники» Майдану. Але Майдан не сержантська школа – швидше, життєва… Що до сьогоднішнього нашого генералітету…
Народ повинен знати своїх «героїв». Але, на жаль, ми не знаємо й навряд чи дізнаємося прізвища інтендантів, відповідальних за постачання армії. Скільки можна мусувати тему горезвісних, нібито рятівних, бронежилетів?! Знову пошлюся на полководця Жукова: армія – це тил. Логічно було у дні перемир’я не займатися демагогією, а підтягти тили в гарячих точках сходу, нагодувати, перевзути, зрештою, помити наших солдатів.
Пам’ятаєте, як одному невдачливому правителеві доповіли, що в країні закінчився хліб? Так нагодуйте народ тістечками! – щиро порекомендував монарх. Можливо, і сьогодні обом конфліктуючим сторонам слід включити щось смачненьке до сухого пайка?
Запитання, недомовки… Де ж обіцяні в заголовку твердження? А твердженням звучить народна мудрість: непевний мир кращий доброї сварки. Тим більше, якщо сварка аж ніяк не добра, і ти до неї не готовий. А закордон навряд чи нам допоможе.
