До Києва з усієї України з’їхалися фахівці на нараду «Висвітлення питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу і туберкульозу в контексті проведення реформи охорони здоров’я».
Проблема прогресує. Середній темп приросту епідемії цих страшних хвороб становить 4% на рік. Якщо перший випадок захворювання на СНІД був зареєстрований ще в радянській Україні 1987 року, то на початок цього літа на обліку в усіх українських службах боротьби з ВІЛ-інфекцією було 254 тисячі чоловік.
Щоб зрозуміти, наскільки актуальне питання для Одеської області, досить додати, що, за даними центру контролю над соціально небезпечними хворобами Мінохорони здоров’я України, наш регіон лідирує за захворюваннями цього роду. Крім того, ВІЛ-інфікування, як правило, іде поруч із такими ускладнюючими чинниками, як ураження організму туберкульозом або вірусним гепатитом, іншими хворобами в комплексі.
За спостереженнями лікарів, кожен із жителів України є носієм паличок Коха. Багато хто, сам того не підозрюючи, є ВІЛ-інфікованим. Під медичним спостереженням перебувають 142,5 тисячі ВІЛ-інфікованих осіб, із яких 31 тисяча хворі на СНІД.
Чому ж під контролем тільки половина осіб, уражених вірусом імунодефіциту? Статистика свідчить, що багато хто з тих, у кого він виявлений, просто безвідповідально не доходять до відповідних медустанов.
У минулому до списків хворих частіше потрапляли люди, що належать до так званої групи ризику, переважно наркомани, говорить Ігор Кузін, який представляє Український центр контролю над соціально небезпечними хворобами. Але тепер кількість випадків, коли вірус передається через шприц, помітно поменшала. Аналітик знає також чимало прикладів передавання інфекції від матері до дитини, але й вони не домінують. Дедалі частіше причиною захворювання стають статеві контакти, причім усе більше – гомосексуальні. Цей чинник сприяє інтенсивному розвиткові епідемії. Зокрема, завдяки йому протягом останніх років спостерігається стабільно висока кількість носіїв СНІДу.
ВІЛ-інфекція змінила своє соціальне обличчя. Нерідко у списках хворих опиняються суспільно адекватні люди з доброю сімейною репутацією. З’ясовується, що вони можуть стати носіями інфекції, яка перейшла до них під час попередніх зв’язків, і впевненість у сьогоднішньому своєму партнерові не є гарантією його абсолютного здоров’я.
– Частиною поведінкової культури можна вважати добровільну профілактику. Кожному рекомендується проходити профілактичні обстеження раз на рік. Наприклад, флюорографію – з метою запобігти можливості розвитку в організмі туберкульозу. Діагностується й наявність або відсутність ВІЛ-інфекції, – говорить заступник головного лікаря з медичної роботи КУ «Одеський обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом» Тетяна Рибак.
Згідно з колегіальною думкою працівників центру, це набагато краще, ніж починати лікування, схаменувшись уже в стадії клінічних проявів хвороби. Так само розумно здати тести при виникненні туб-настороженості, підозр на онкозахворювання. Бо здоров’я починається не з таблеток, а з розсудливості!
Тести з визначення ВІЛ-статусу проводяться безкоштовно. Для цього в Одесі є обласний центр профілактики на вул. Хімічній, 5. І міський центр на вул. Мечникова, 132. Останнім часом з’явилося кілька мобільних лабораторій, що належать до семи неурядових організацій. Там можна зробити швидкі тести. Навіть позитивний ВІЛ-статус – не вирок, доповнює Т. Рибак, бо сьогодні є дієві механізми подання допомоги й лікування.
Проте загалом для виведення ситуації з ВІЛ-інфікуванням на цивілізований рівень потрібно затвердити низку програм. Тільки, за словами
І. Кузіна, не завжди є кошти на здійснення закладених у них добрих намірів. Наприклад, кошти обласних бюджетів часто не дозволяють провести всі намічені акції, спрямовані на боротьбу зі СНІДом. І тому частину заходів доводиться виключати. По суті програми фінансуються менше ніж на 50% від необхідної суми. Станом на 1 січня, антиретровірусну терапію одержують 55 тис. чоловік. Повинні ж – близько 117 тисяч.
З порядку денного не знімається необхідність посилити співпрацю між протитуберкульозною службою та службами боротьби зі СНІДом, налагодити активну міжвідомчу співпрацю, відкрити нові кабінети довіри, нові сайти про надання терапії, наблизити центри боротьби зі СНІДом до місця проживання людей. Очевидна необхідність концепції побудови в Україні принципово іншої національної системи охорони здоров’я.
Це підкреслив голова Державної служби протидії ВІЛ-інфікуванню, туберкульозу та іншим соціально небезпечним захворюванням Володимир Курпіта, що прибув на семінар. На його думку, перед медициною стоїть завдання економічного виживання. Так, амбіційні цілі, зокрема стосовно програм щодо СНІДу, пройшли всі етапи узгодження, але запнулися на Мінфіні України.
– Що ми скажемо нащадкам 2025 року? Ми несемо перед ними відповідальність. Тому за 10 років ми повинні встигнути зробити все, на що реально відпускається 40 років, – сказав В. Курпіта. – Система охорони здоров’я, яка існує в Україні, не відповідає запитам суспільства. Ця ж тенденція поширюється й на процес боротьби зі СНІДом і туберкульозом.
Звичайно, потрібно зберегти колишні досягнення. До нових же підходів можна віднести створення робочого зв’язку органів місцевої влади з неурядовими організаціями. Проблему боротьби зі СНІДом також потрібно розцінювати не тільки як загальнодержавну, але й як турботу про здоров’я громадян в областях, містах і селах. І пояснювати це місцевим керівникам, вважає В. Курпіта. Система медобслуговування не може існувати ізольовано, без комунікації із зовнішнім світом. Оскільки названі хвороби, особливо туберкульоз, – багато чим соціальне явище, що важливим є їх відповідний супровід.
– Реформа має нести якісно нові підходи, бо спосіб створення програмних документів, який не діяв 23 роки, не зможе стати ефективним і тепер. І все-таки реформа передбачає не конфлікт із Міністерством охорони здоров’я, а дискусію, – відзначила ведуча семінару Юлія Грамотна. І підсумувала: – Сподіваємося, що у плині такого обміну думками народиться багато питань і пропозицій.
