У Прохоровому Марію Дмитрівну Сидоренко, колишню медичну сестру хірургічного відділення Іванівської районної лікарні, знають і поважають усі.
– …а в яке ще відділення я могла піти? Тільки в хірургію. І тільки операційною медсестрою! – згадує Марія Дмитрівна. – Відпрацювавши денну зміну, намагалася швидко все впорати вдома, бо могли бути нічні виклики на операції. Їх щодня було по п’ять-вісім. Траплялося багато складних випадків, коли хвороби були занедбані. Працювали тоді без рукавичок. Їх просто не було. Одна операція закінчилася, змиєш засохлу кров із рук – і йдеш на іншу.
На виклики по сестричку приїжджали підводою, а додому вона часто поверталася пішки, бо поки простерилізує інструмент на завтра – минало чимало часу, то вже й нікому було відвезти. Пізніше у відділенні з’явився автоклав, що працював на дровах, але і з ним залишалося чимало клопоту. Легше стало працювати, коли прийшла до відділення друга операційна медсестра – Євдокія Димова, потім її змінила Ольга Іваніцька.
– Таку добру та щиру людину, як Марія Дмитрівна, рідко зустрінеш у житті, – розповідає Ольга Аркадіївна, старша операційна сестра хірургічного відділення районної лікарні. – Поруч із нею я робила перші свої сестринські кроки. Посьогодні вдячна Марії Дмитрівні за ці уроки професійної майстерності. Вона завжди казала, що до хворого має бути стільки уваги, скільки б було до себе або твоїх близьких – неначе то хтось із них на операційному столі. Отоді буде все гаразд.
Маючи м’який характер, добру та водночас вимогливу вдачу, Марія Дмитрівна зажила серед земляків слави місцевої «швидкої допомоги», бо з усіма медичними питаннями люди біжать передусім до неї. Колись кликали до себе, а нині, коли сама зазнала проблем зі здоров’ям, навідуються до її домівки.
Не залишається жінка поза громадськими справами, організувавши разом із Мотроною Григорівною Дучко збирання коштів для розв’язання проблем села. Саме завдяки наполегливості цих двох жінок є вода на тирлі для худоби, обгороджено сільське кладовище.
Марія Дмитрівна Сидоренко постійно в оточенні дітей, онуків. Як і в молоді роки, завжди готова прийти на допомогу. Адже сестра милосердя – не тільки фах, а й покликання.
