Зі сходу країни на лікування повернувся 25-річний Максим Саввін – контрактник 28-ї окремої гвардійської механізованої бригади (смт Чорноморське). Гвардієць був тяжко поранений 20 липня в одному з боїв поблизу с. Маринівка, що розташоване за 20 кілометрів від Донецька.
Тоді терористи завдали по позиціях української армії масованого артилерійського удару з танків, мінометів та реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град». Спочатку солдат отримав першу допомогу, добу пробув у польовому госпіталі, а 22-го числа був відправлений до шпиталю міста Миколаєва. Якраз перед відправленням в тил Максим Саввін дав своє перше у житті інтерв’ю телевізійникам, тож переконаний, що саме репортаж журналістів спонукав командування звернути увагу на цей «котел».
Контрактником юнак став у вересні минулого року, до цього в армії не служив. Він – круглий сирота. В неповні 17 років працював мирним будівельником. Хіба ж міг подумати, що Україна буде втягнута в неоголошену війну?!
За іронією долі дружина Максима Саввіна родом з Авдіївки Донецької області. Вона приїздила до любашівської бабусі у гості, тут вони й познайомились. Спільно живуть сім років, виховують чотирирічну донечку Настю. Сьогодні вона разом з матір’ю перебуває на відпочинку у Херсонській області, про що подбали волонтери. Невдовзі «атовець» збирається долучитися до них, бо має місяць для реабілітації. Згодом знову до лікарів: потрібно видалити осколки. Не виключає, що доліковуватиметься в Одеському військовому шпиталі.
— Перед нашими гвардійцями поставили завдання відбити у терористів Маринівку. Ми цього зробити не могли, оскільки нас з усіх сторін, зокрема і з Росії, постійно обстрілювали, — розповів Максим. — Пересувались тільки по-пластунськи. Ми утримували позиції на висоті Сокіл. Коли закінчились продукти, зібрали гроші й у період затишшя між обстрілами попрямували у найближче село. Зайшли у магазин, а люди відразу підняли руки вгору й почали проситись, щоб їх не вбивали. Місцевих жителів сепаратисти залякали, що ось прийдуть карателі, які нікого не милують. Ще вороги одягають форму українських солдатів і розстрілюють мирних мешканців, а продукти просто забирають з магазинів. Через це підприємці перестали завозити крам. Ми ж переконували громадян, що маємо зовсім іншу місію, наших бійців нічого боятись. На більшість сепаратистів дивитись близько: наркомани, алкоголіки. Було страшно? Раніше я вважав, що нічого не боюсь, високого зросту, наче й силу маю, але в таке пекло потрапив уперше. Всім страшно. Ми були, як в тирі, замість мішені і не могли нічого зробити у відповідь. Снайпери полювали за нами. Невимовно жаль, скільки молодих хлопців полягло через імперську політику Путіна, а ще ж загинули й мирні жителі. Міста і села двох густонаселених областей зруйновані. До речі, мені вдалося вивезли з Донеччини сестру дружини і в останній момент — її матір. Вона найбільш уразливою була, адже її зять — український військовослужбовець.
Ділячись планами на майбутнє, Максим Саввін сказав, що спершу дочекається, який вердикт винесуть лікарі після лікування. Адже його контракт закінчується через два роки. Планував дослужити.
Щоб підтримати земляка у важку хвилину, колектив райдержадміністрації виділив йому на лікування свій одноденний заробіток. Кошти йому вручив в.о. голови райдержадміністрації Валерій Михайлович Мочуляк. Також пообіцяв підтримку і військовий комісар Віталій Бровченко. 80-річна бабуся із Зеленогірського Людмила Матвіївна Тютенко, до речі, колишній медик, без вагань пожертвувала на потреби пораненого в бою дві тисячі гривень.
– Моє найбільше бажання – аби в країні настав мир, і нікому не довелось воювати, й щоб був наведений порядок у військовому відомстві, — додав солдат.
Нещодавно повернувся з зони АТО й побратим Максима Саввіна Олексій Цабевський, який отримав від командування десятиденну відпустку.
