Олегу Георгійовичу Бойку, Нерушайському сільському голові, «прикро за державу». Саме так він і говорить, пояснюючи, що, на мою думку, відбувається на південному сході країни. «Україна – незалежна держава, – говорить він, – але незалежність – це коли є самодостатність. А ми ходимо по світу із простягнутою рукою. В одних кредити просимо, у других – газ, у третіх – ще щось. У людей гроші на армію збираємо. Нечувано! Де наше виробництво? Чому воно збагачує окремих олігархів, а не країну? І зараз багачі ділять щось на південному сході, а прості люди страждають. Так, багато хто помилився, пішов на повідку у підбурювачів-сепаратистів. Але чому сьогодні повинні так жорстоко розплачуватися за свої помилки? Хто скористався їхньою короткозорістю? Кому вигідні кровопролиття, руїна? За що гинуть молоді, недосвідчен хлопці, які ще не бачили життя, як наш земляк Олександр Сирота із Приморського. Йому було всього 24 роки. Він не встиг навіть створити сім’ю. Я розумію матерів, які не хочуть відпускати від себе синів та чоловіків-годувальників. Але я розумію й те, що сьогодні не можна відсиджуватися збоку та думати, що тероризм тебе не зачепить. Не прийде туди, де ти живеш. А коли зрозумів, вирішив добровольцем піти в армію, щоб, коли виникне необхідність, прикрити собою, замінити на передовій хоч одного молодого хлопця. І якщо з мого села поки що ніхто не пішов служити, нехай я буду першим. Якщо скажуть: «Бери автомат» – візьму, скажуть, що я потрібніший зі шприцом – буду там, де це потрібно, адже я – військовий медик, служити направлений до військового мобільного шпиталю».
Я слухала Олега Георгійовича і не знала, чого відчуваю до нього більше – поваги чи захоплення? Однозначно лише те, що це ВЧИНОК, гідний справжнього патріота.
Про своє рішення напередодні відправлення до частини він повідомив лише співробітникам сільради. Хоча міг показати себе героєм на все село, тому що з ранку в БК проводив сходку жителів саме на тему часткової мобілізації. Зала була повнісінька, але про те, що йде добровольцем в армію, Олег Георгійович скромно промовчав.
Знаючи його, не здивувалася. Життя його складалося просто. Школа, навчання та медучилище, служба в армії, робота в колгоспі і місцевій дільничній лікарні, у сільській раді. Оцінивши його ділові та людські якості, односільчани виявляють йому довіру вже два скликання поспіль. У нього багато планів на майбутнє. Зробити рідне село гарнішим, заможнішим. Він першим серед сільських голів почав відновлювати вуличне освітлення. Скільки радості було, коли Нерушай засвітився вогнями! І сьогодні на його рідній вулиці всі жителі дружно відзначають свято Вуличних ліхтарів.
Перед відправленням на службу голова написав цілий список невідкладних справ, але так і не віддав секретареві сільради, яка на час його відсутності поєднуватиме і свою, і його посади. «Колектив у сільраді і так знає, що робити, – пояснив Бойко. – У нас кожний – як гвинтик одного механізму».
У свій останній робочий день він зібрав усіх співробітників у себе в кабінеті. Про що говорили за зачиненими дверима, не знаю. Потім сиділи жінки на своїх робочих місцях притихлі, схвильовані. На моє запитання щодо їхнього ставлення до вчинку голови, відповіли в один голос: «Пишаємося, що він такий».
Своїм батьком можуть пишатися і його діти. Їх в Олега Георгійовича шестеро, троє з них ще неповнолітні. Чотири доньки та двоє синів. Наймолодший, який ходить до дитячого садка, усе допитується, а куди тато їде, а чи дадуть йому автомат? Дружина поставилася із розумінням до рішення чоловіка, з гордістю і тривогою підтримала його вибір.
До місця служби Олег Георгійович уже відбув. Коли повернеться, то, за його словами, побудує будинок, посадить персиковий сад, для якого вони разом з дітьми вже виростили саджанці.
Помолимося, щоб повернення добровольців із зони АТО відбулося якомога швидше. Честь і слава землякам, які так розуміють свій обов’язок перед Вітчизною і роблять усе можливе, щоб полегшити її долю у важкий час і наблизити мир для нас усіх. Вірю в те, що в нашій країні таких, як Олег Бойко з Нерушая, більшість.
