Татарбунарець Тарас Апонюк, студент Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка, майбутній історик, сьогодні – один з тих, хто пішов воювати за єдину та незалежну Україну в складі добровольчого батальйону «Січ». Йому немає й двадцяти років. Серед новобранців батальйону він наймолодший за віком, але не за досвідом. До рішення йти добровольцем у зону АТО, пройшов Майдан, одержав там своє перше поранення.
Так сталося, що 2 травня він був у центрі Одеси серед мирних демонстрантів. Того дня Тарас знову був серйозно поранений, одержав контузію.
Ще навчаючись у школі, Тарас допомагав батькам-підприємцям. У крамниці він рішуче відмовлявся продавати горілку і сигарети, тому що це йде всупереч із його переконанням у тому, що не можна труїти людей, що українці повинні бути здоровими, особливо молодь.
І на Майдан він пішов, щоб ніхто не смів принижувати людську гідність, щоб після закінчення навчання кожний мав роботу за спеціальністю та гідну зарплату. І був там Тарас до кінця, незважаючи на поранення (осколком світло-шумової гранати йому ледве не вибило око) і отруєння «невідомим газом», як записано в його історії хвороби.
У самий розпал подій на Майдані мати Тараса Ельгіза разом з іншими матерями та старшою донькою приїхала до Києва на акцію протесту на захист своїх дітей. Вона довго шукала свого сина, тому що він не виходив на зв'язок.
– Ставлення майданівців до нас було таким уважним, трепетним, – розповідала вона мені. – Я пишалася тим, що на Майдані дуже багато молоді і що серед них – мій син, – першокурсник, який успішно здав свою першу зимову сесію, і свій перший справжній життєвий іспит на зрілість та патріотизм під прицілом снайперів.
А літню сесію здати до кінця Тарас не встиг. Коли батьки зателефонували, щоб довідатися, який результат з третього іспиту, то почули у відповідь, що цього дня він здавав «іспит» у Нацгвардії і що його зарахували до добровольчого батальйону.
– Я не можу навчатися, коли в Україні йде війна. Донбас, Луганськ – це й моя земля, і я повинен і готовий її захищати, – пояснив свій вибір Тарас.
Дивуватися тому, що він такий, знаючи його батька, особливо не випадає. Апонюк-старший, депутат міської ради багатьох скликань, вчитель історії, першим у 1991 році привніс у наше місто поняття: незалежна Україна, жовто-блакитний прапор, демократія, змусив по-новому поглянути на багато історичних подій. У Татарбунарах дотепер згадують першотравневу демонстрацію, на яку десятикласники Василя Апонюка вийшли не із червоними прапорами, а під єдиним жовто-блакитным прапором, за що, звичайно, у той час вчитель історії одержав прочуханку від дирекції школи. Але перший український прапор незалежності для міської ради тодішній міський голова Михайло Гусаренко попросив саме у Василя Апонюка.
Зерна, посіяні батьком-вчителем, проросли в серці сина. Тому він і поїхав в зону АТО.
Благослови, Господи, нашу справедливу справу, дай нам миру та поверни з війни всіх живими!
