Мені здалося, що минуло хвилин п’ятнадцять, доки ми з восьмої, пасажирської, палуби спускалися до трюму. «Грейфсвальд» саме залишив Батумі і взяв курс на Іллічівськ. Почався завершальний відрізок шляху за маршрутом нової регулярної поромної лінії СК «Укрферрі» Іллічівськ (Україна) – Констанца (Румунія) – Батумі (Грузія). На той час нам, українським журналістам, запрошеним до цього першого рейсу потужне судно вже здавалося оселею – знайомою, зручною, затишною.
Свої морехідні якості пором виявив під час шторму, що наздогнав нас на підході до Батумі. Ніби нічого не сталося, «Грейфсвальд» спокійно прогулювався уздовж берега, чекаючи, коли вляжеться стихія. Ніби незворушний англієць, незважаючи на погоду, вийшов подихати свіжим повітрям на набережній. При цьому вантажна палуба теплохода з багатотонними каміонами ходила ходором.
– Це серйозний шторм? – запитала я в одного з пасажирів – одеського водолаза, який плив до порту Поті.
– Ні, – відповів він. – Серйозний – це коли страшно.
Чергового разу подивувавшись суб’єктивності сприйняття, я постаралася переконати себе в тому, що мені теж не страшно. Можливо, й справді стихія заспокоїться, якщо її усе одно не бояться…
Наш спуск до трюму був другим випадком, коли я усвідомила технічну велич нашої плавучої оселі. Здавалося, кінця не буде цим переходам, поворотам, палубам і перегородкам… Ну й махина, цей «Грейфсвальд»! Згадалося, що ще недавно дітище німецьких суднобудівників було найбільшим у своєму класі суден.
На палубі з’являється керівник нашої групи Олександр Федоров. Прес-секретар Асоціації судновласників України, він вже півтора десятка років організовує пізнавально-розважальні поїздки для вітчизняних журналістів, тим самим не лише популяризуючи діяльність і просуваючи проекти СК «Укрферрі», але й тематично, творчо розширюючи український медіа-простір.
У минулому Федоров – спортсмен, легкоатлет. Майстер спорту СРСР. Свого часу виграв юнацьку першість Радянського Союзу зі стрибків із жердиною, тричі був найсильнішим в Україні. Перш ніж стати морським піар-менеджером, був спортивним журналістом. Знайомий, здається, з усіма видатними одеськими спортсменами. І сам не розлучається зі спортом. Пам’ятаю його красиві запливи в Середземному морі, на турецьке узбережжя якого Олександр Якович регулярно возить своїх колег-журналістів, його розповідь про те, як він ледве не потонув у Перській затоці, і, якби не фізична підготовка та кмітливість, то не впорався б з потужним відпливом…
Потреба у фізичній активності, у м’язовій радості не залишає атлета. От і на поромі він занадився грати в настільний теніс. Добре, що його постійний партнер (той самий співробітник митниці Анатолій Рехлицький) був з журналістами в прес-круїзі. Їхнє спортивне суперництво не вщухало і в морі. На черговий тенісний двобій і рухалися ми до трюму корабля.
Тут, нижче за ватерлінію, розташований спортзал. Тенісний стіл, шведська стінка, нехитрі тренажери, «залізо»… Устаткування не виблискує нікелем, але є все, що потрібно для підтримання в тонусі всіх груп м’язів і для приємного, корисного довілля.
Але головна розкіш, на мій погляд, – у сусідньому приміщенні. Басейн із забортною водою! Тому, що судно хитає, вона хлюпається, як у відкритому морі. Басейн невеличкий, але поплавати можна (що я й зробила). Мало того, він «додається» до сауни. На стіні табло-розклад німецькою мовою (нагадаємо, що судно німецьке, до Чорного моря працювало на півночі Європи), щоб записувати туди імена людей, які замовили послугу на певний час. Влаштували сауну і для журналістів.
Але взагалі-то спортивний комплекс призначений для команди теплохода. Робота в членів екіпажу напружена, навантаження на кожного чимале (тридцять чоловік тепер виконують те, що ще недавно виконували сорок). Адже доводиться мати справу одночасно і з вантажем, і з людьми. І ті, й другі бувають різні. Які лише проблеми не виникають у рейсі! Тут треба контролювати і себе, і ситуацію. Оздоровчий комплекс на теплоході – дуже доречний. Згадалося, що за часів розквіту Дунайського пароплавства в трюмах його суден навіть у футбол грали. А вже після приходу до будь-якого порту дунайці обов’язково влаштовували матчі з місцевими моряками та портовиками.
Ця потреба у русі в умовах тривалого перебування в обмеженому просторі перейшла, напевно, і на приморські міста. Батумі в цьому сенсі – типовий порт. Пляж просто в центрі міста. Скрізь велосипедні доріжки і стоянки велосипедів, які можна взяти напрокат. Просто на головній вулиці увечері чоловіки збираються навколо стійок, за якими грають у старе добре доміно… До речі, у нас на судні водії теж грали у східні настільні ігри. Просунуті пасажири вечорами сідали за преферанс, одеські специ бралися навчити охочих, навіть жінок.
…А в тому тенісному двобої в трюмі Федоров знову виграв. Як завжди і в усьому, виграє міцна, фізично активна людина.
