Що діялося в ті дні, Федір Федорович і сьогодні може відтворити похвилинно – настільки вражаючою була загроза збунтованої стихії. Не маючи надійної дренажної системи, селище повною мірою відчуло свою незахищеність і безпорадність. Хоча саме це питання Федір Федорович не раз порушував в облдержадміністрації. А 2009 року навіть особисто перед Юлією Тимошенко – тоді Прем'єр-міністром, а також перед міністрами економіки, ЖКГ.
– Але у нас же завжди одна відповідь: грошей немає. Тільки не там заощаджують. Пошкодували чотири мільйони гривень на відновлення дренажної системи, зате на відшкодування завданого стихією збитку витратили в рази більше. Так, потерпілі матеріальну допомогу одержали: хто 15 тисяч гривень, хто 100 тисяч. Але причину того, що сталося, не встановлено. Отже, якщо завтра, не дай Боже, природа розбушується, то знову гроші адресно роздавати будуть? Не будуть. Час не той. Та й люди висновку для себе не зробили. Гадаєте, вони побігли після повені страхувати своє майно? Жоден досі цього не зробив. Нічого лихо їх не навчило. А от виявило багато чого, зокрема жадібність, користолюбство, безсовісність. Одержала людина 15 тисяч гривень, а їй мало. Хоча в будинку, де ніколи не було ладу, з меблів – старі стільці, стіл і старезний диван. А в іншого старий рідний дім, у міцність якого він, молодий, здоровий, міцний, не вклав ні копійки, у повені вистояв, так у нього свої вимоги: чому обділила увагою держава? Про це й писав до всіх інстанцій. Я кажу йому: «Обурюєшся, що грошей тобі не дали? А що ти дав державі? Чому я плачу прибутковий податок, а ти ні?» Відповідає: «Мої проблеми». Зараз, по якомусь часі, чітко розумію: не так треба було гроші розподіляти. Але нас, місцевих, на жаль, ніхто не запитував, хоча ми напевне знаємо справжню вартість кожного будинку. Чому і вважаю: не 12 тисяч доларів треба було давати, а 10 тисяч. На той час це було 80 тисяч гривень. І не 50 тисяч гривень, а 40 тисяч. І тоді заощаджені таким чином 30 тисяч можна було б розподіляти між також потерпілими – на поточний ремонт їхніх осель. А таких у нас багато.
– У минулий мій приїзд Ви возили мене на будівництво нового будинку на місці повністю зруйнованого стихією. На палях. Сильне враження.
– Ви один бачили, а таких будинків побудовано п'ять – сучасних, зручних, світлих і теплих. Власне, люди здебільшого вклали компенсаційні кошти правильно. Але не всі. І контроль із боку держави за цільовою витратою отриманих ними коштів був би розумним. А то купив будинок за три тисячі доларів, а решта дев'ять тисяч де? Віддай тоді тим, хто теж постраждав, але до списків не ввійшов.
– А що із дренажною системою? Справи просуваються з її будівництвом?
– Не так, як того б хотілося. Щоправда, чотири мости побудували – спасибі підрядникові. Усю роботу він виконав, вклавши до двох мільйонів гривень своїх грошей. Але досі держава не повернула йому ні копійки. Я досконально досліджував дренажну систему, побудовану ще 1920 року німцями-колоністами, що тут жили. Вони все продумали. Але де в чому з ними можна й посперечатися. Я сам зробив свої креслення й позначив, де і якого діаметру треба ставити труби. Вийшло – 46, шість із них – метрового діаметру.
– Скажіть, а ті чотири, що вже побудовані, у роботу, образно кажучи, уже включилися?
– Принаймні вулиці Жуковського й частині вулиці Комсомольської затоплення вже не загрожує. Тепер буду ініціювати, завалю листами облавтодор, щоб повністю зняли покриття – брущатку з вулиці Шевченка. За багато років воно наросло, піднялося, а при німцях сама дорога виконувала роль природної дренажної системи, і вся вода йшла в річку Когильник. Тепер нарощений шар треба зрізати. Витрати при цьому будуть мінімальні, оскільки зняті щебінка, бітум будуть використані на ремонті інших доріг. Заощадження? Шкода, що ця дорога міжнародного значення. Ми б її давно самі зробили, тим більше що частина грошей у нас є. Але не маємо права. Фахівці з області прораховували, скільки коштуватиме дренаж. Звичайно, гроші чималі. Але для початку потрібен проект, і вже тоді будемо бачити, які кошти будуть потрібні. У будь-якому разі, і навіть із урахуванням складної ситуації в країні, від наміченого не відступимося. Будемо працювати й більше заощаджувати. Цей пунктик у мені глибоко сидить, і я знаю, що мені як сільському голові робити. Є в інтернеті пісня «Скажи, голово». Не знаю, хто її співає, але коли слухаю, завжди плачу. Там слова приблизно такі: «Чому ж ми сьогодні живемо гірше, ніж під час війни? Ти скажи, голово, що нам робити, і ми візьмемо лопати й підемо працювати». Хіба сьогодні це не актуально? Я за що люблю Лінкольна? За те, що він підняв Сполучені Штати Америки з руїн за рахунок громадських робіт. Хочу і мрію, щоб і у нас люди свідомо брали участь у справах селища, вважаючи його своїм рідним домом.
– Ще хочу запитати, Федоре Федоровичу. Он той дощ, що лив протягом доби 25 листопада, лиха не накоїв? Ішов же безперервно – і досить сильний.
– Єдине, що нас якоюсь мірою врятувало, так це те, що він був дрібний. Але й цього було достатньо, щоб затопити двори, підвали. Люди були в паніці. У них досі торішня повінь викликає жах. Допомогли бійці ДСНС. Вони до ранку відкачували воду. Але свої дії вважали безглуздими. Сказали: «Поки не побудуєте дренаж, – від кожного дощу будете здригатися…».
Ну вже ні. Ми ж при своєму розумі. Попереду – поїздка до Києва. Дуже сподіваюся, що вдасться зустрітися з міністрами економіки, ЖКГ. Тобто будемо діяти. Це ми вміємо. А за доказ – кілька свіжих фактів. Сьогодні вулиця Котовського має чинний водопровід. До вулиці Першотравневої щойно підвели газопровід. І ви, мабуть, помітили, що територія перед будинком сільради вимощена тротуарною плиткою. Працюємо, як бачите.
