Прагнення музики

Останні років із вісім перед початком навчального року біля Кілійської музичної школи – черги. Члени екзаменаційної комісії дуже потерпають: діти приходять маленькі, багато хто хвилюється, ніяковіє – не вгавити б талант.

Так, були часи, коли до «музикалки» приймали всіх охочих. А зараз, з одного боку, контингент обмежений, з іншого – стало більше батьків, які розуміють значущість естетичного виховання. Мами й татусі не просто хочуть заповнити дозвілля дитини, а прагнуть дати їй серйозну музичну освіту. У Кілії вступні іспити проводяться на всі музичні відділення, а також до класів образотворчого мистецтва і хореографії.

Музична школа, яка цього року відзначила своє 55-річчя, має великий авторитет у районі. Минулого року, який був оголошений в Україні роком позашкільної освіти, райдержадміністрація і райрада збільшили контингент музикантів на 16 місць, для чого потрібна була чимала сума додаткового фінансування з місцевого бюджету. Хоча черга від цього істотно не поменшала. На сьогодні в Кілійській музичній школі навчаються близько чотирьохсот щасливчиків. Деякі приїжджають на уроки з Фурманівки, Десантного, Червоного Яру, тобто за 20 – 30 кілометрів. Батьки вирішують питання довозу дітей до райцентру й назад, а школа для сільських дітей намагається дібрати най­зручніший час. Легше дітям із села Шевченкового та міста Вилкового, де збереглися філії школи.

Прекрасного прагнуть не тільки діти, але й дорослі, за бажанням яких відкрито групу спортивно-бального танцю, що працює на госпрозрахунку. Здебільшого це молоді люди, які вже одержали посвідчення про закінчення хореографічного відділення, однак не уявляють свого подальшого життя без танцю. Зала, де проводить уроки хореографії Тетяна Вишнякова, відпочиває тільки вночі. Директор Кілійської музичної школи Олександр Іванович Кройтер висловився так: «На нашу «продукцію» дуже великий попит!»

Школа працює в тісному контакті з відділом культури Кілійської райдержадміністрації – від проведення спільних культурних заходів і до підготовки кадрів. Лише один приклад: у духовому оркестрі районного Будинку культури, який носить звання народного, понад половина музикантів – вихованці школи.

– Начальник відділу культури райдержадміністрації Лідія Федорівна Опаріна опікується нами як мама: де треба – підтримає, де треба – зробить зауваження, – говорить О. Кройтер. – Протягом останніх років фінансування школи здійснюється стабільно. Так, ми одержуємо гроші тільки на зарплату, але й за це вдячні.

Оскільки доходи населення у провінції невисокі, оплата за навчання в школі – лише 45 – 65 гривень на місяць. Усі ці гроші направляються на господарські потреби – закупівлю вугілля і дров, оплату комунальних послуг. Вдається нашкребти кошти й на ремонт, який працівники школи роблять самотужки. Здавалося б, дрібниця, – встановили у відділенні образотворчого мистецтва бойлер і спорудили злив. Але маленькі художники, у яких після кожного уроку руки у фарбах, дуже раді, що тепер із крана тече тепла вода.

Педколектив цінує те, що всі музичні класи забезпечені інструментами: нехай вони старенькі, але добре збережені, і у штаті є настроювач. У костюмерній хорео­графічного відділення нагромадилося півтори тисячі костюмів. Батьки закуповують тканину, а школа самостійно організує пошиття. Придбання готових – не до снаги: наприклад, один жіночий український костюм коштує 2,2 тисячі, чоловічий – 1,8 тисячі гривень, а одягнути треба шість-вісім пар, задіяних у постановці! Гаразд що цього року райдерж­адміністрація виділила близько 13 тисяч гривень для придбання сценічного взуття – а як же не підтримати зразковий ансамбль «Талісман», який є окрасою кожного культурного заходу в районі й представляє його на регіональних, обласних і всеукраїнських культурних форумах?

Гордість школи – її колектив. Педагоги не зважають на особистий час, якщо треба підготуватися до виходу на сцену: проводяться додаткові уроки, репетиції. А є такі викладачі, які не працюють – живуть у музичній школі. Попри те, що в колективі лише три фа­хівці з вищою консерваторською освітою, а більшість – випускники музичних училищ, рівень викладання досить високий. Про це свідчать результати. Так Данило Бобошко, що грає на трубі під керівництвом Яни Володимирівни Летечиної, посів перше місце в обласному конкурсі духовиків. «Талісман» прописався на другому щаблі обласного огляду хореографічних колективів. Двічі здобували третє місце в обласному конкурсі хорових колективів малих форм вихованці Галини Євлампіївни Шошиної. Прекрасно виступив на обласному академічному конкурсі фортепіанної музики учень Олени Іванівни Горохової з Вилківської філії. Завжди бувають відзначені дипломами і грамотами роботи юних художників під керівництвом Валерії Юріївни Левенцової.

– На жаль, понад половину проведених в області конкурсів наші вихованці пропускають – немає коштів на поїздки, – говорить Олександр Кройтер. – Спасибі, є добрі люди, які допомагають. Наприклад, подружжя Леонід і Наталя Прач, які створили прийману родину, безкоштовно надають для поїздок до Одеси свій особистий мікроавтобус. Шефствує над нашою школою кілька років підприємець Альбіна Покора. Вона закупила для школи металофон, купує подарунки для проведення дитячих ранків і конкурсів, привозить нам фарбу, вапно, допомогла поставити паркан. Її дитина давно закінчила нашу школу, але Альбіна Антонівна й далі подає нам допомогу.

Звичайно, неможливо перелічити всіх, хто подав установі культури руку допомоги. На спонсорські гроші закуплено мольберти, моделі й муляжі для класу образо­творчого мистецтва, придбано набір із 12 сопілок, – тепер у школі є унікальний свого роду ансамбль сопілкарів.

Здавалося б, щодня колектив Кілійської музичної школи вирішує скромні завдання, але ж гора складається з піщинок. І ця гора – культурний рівень молодого покоління. У світі, де часто культивується жорстокість, агресія, місію маленьких музичних шкіл переоцінити неможливо.

Не можна не сказати про те, що останнім часом саме Кілійська школа є центральною в Ізмаїльському територіальному об’єднанні, а її керівника О. Кройтера обрано головою ради директорів. Вісім музичних шкіл півдня Одещини, працюючи в тісному контакті, проводять безліч своїх регіональних конкурсів, які стають першим серйозним випробуванням для багатьох маленьких музикантів і художників. Дуже цікаві регіональні конкурси й для самих педагогів, яким не хочеться варитися у власному соку – потрібно й на інших подивитися, і себе показати.

Цього року за багаторічну плідну працю Олександра Івановича Кройтера відзначено грамотою Одеської облдержадміністрації.

– Ця нагорода – заслуга колективу: як відомо, один у полі не воїн, – говорить керівник. – А для щастя нам треба небагато: було б тихо у світі, звучала б музика…

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті