…Як Ніна Петрівна Кондратюк наприкінці навчального року прощатиметься із цими дітьми? За 42 роки педагогічної діяльності випусків у неї було багато, і кожний з них дорогий серцю. Але про цих юнаків та дівчат у корифея педагогіки душа особливо болить.
Ніна Петрівна дуже переймається за майбутнє своїх дітей – як вони побудують своє життя, ким вони стануть у рідній країні? Тому чергова класна година, що стала районним семінаром завучів із позакласної роботи, була присвячена темі «Я – громадянин України». За круглий стіл запросили і кореспондента «Одеських вістей», оскільки представникам «четвертої влади» практично щодня доводиться проявляти свою громадянську позицію.
Під час уроку випускники Ренійської загальноосвітньої школи № 1 Олексій Некит, Валентин Тупіцин, Влад Чебанов та багато інших продемонстрували, що ґрунтовно знають Конституцію України, власні права і обов’язки. Однак життя часто не укладається в рамки законодавства, і старшокласники завжди гаряче обговорюють негативні сторони громадського життя.
– Віра у владу втрачається, – зауважила сумно під час дискусії Тетяна Боделіке.
Нерідко у випускників виникає запитання: а чи варто взагалі пов’язувати свою долю з Україною? От і на відкритому уроці спливла ця тема. В одного з юнаків батьки вже багато років працюють у Європі, і він у подальшому бачить себе студентом європейського вузу – з майбутнім працевлаштуванням за кордоном.
– А я вважаю, що батьківщина там, де живе твоя родина, – до такого висновку дійшов Олександр Гречко, і розповів історію своєї родички, яка поїхала на заробітки за кордон. – Перші півроку вона телефонувала додому щодня і плакала в трубку – так їй хотілося додому, на малу батьківщину. Але незабаром уся родина переїхала до неї, і ностальгія зникла сама по собі. Живуть вони в достатку, і переїжджати до України, де стільки проблем, не планують.
Із Сашком не погодилася Іра Южакова. У її родині було все навпаки. Жили й працювали в Росії, був достаток, але все ж таки вабило додому, до рідного Придунав’я. Зрештою, родина повернулася до своєї рідної Орлівки. Так, роботу тут знайти складно, а самій Ірі доводиться щодня дістатися до школи за двадцять кілометрів, але душевний комфорт, говорить дівчина, важливіший.
… До одержання атестатів зрілості залишилися лічені місяці. Щотижня, по п’ятницях, Ніна Петрівна Кондратюк проводить класну годину, на якій порушуються теми добра, взаємовиручки, цілеспрямованості. Вчителька пишається перемогами своїх дітей: випускники ЗОШ № 1 успішно виступають на предметних олімпіадах, дружать зі спортом, беруть активну участь у позашкільному житті, про що свідчать численні грамоти та медалі. Корифею педагогіки хочеться, щоб такі здібні, талановиті юнаки та дівчата пов’язали свою долю з рідною країною і зробили свій внесок у її відродження. І упевнена – вони це зможуть.
