Відомий артист, поет, сценарист, кіноактор Борис Володимирович Барський відзначив своє 55-річчя. У цьому віці він повен сил, творчої енергії. У новому році планує реалізувати численні творчі проекти, зокрема пов’язані з кіно.
Сьогодні Борис Барський – герой постійної кінорубрики «Одеських вістей».
Довідка «ОВ»:
Борис Барський народився 22 вересня 1959 в Одесі. Учасник одеської комік-трупи «Маски». Заслужений артист України, член спілки кінематографістів України.
У 1981 році закінчив факультет атомної енергетики Одеського політехнічного інституту, після чого три роки працював у Центрі стандартизації й метрології. У 1992 році закінчив московський держінститут театрального мистецтва за фахом «режисура естради й масових вистав».
З 1984 року по сьогодні працює одним із провідних акторів комік-трупи «Маски».
Знявся майже в 80 серіях проекту «Маски-шоу» і понад 20 кінофільмах і серіалах. Грає провідні ролі в театральних постановках: «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Нічна симфонія», «Особливо одружений таксист» та ін. Борис Барський брав участь у таких проектах, як «Зоряний дует», «Ігри патріотів», «Танці із зірками» та інших телевізійних програмах. Для підтримки українських олімпійців виїжджав у 2008 року в Пекін.
– Борисе Володимировичу, мені відомо, що свою кінокар’єру Ви почали ще 1980-го року в картині «Тільки в мюзик-холі». Як Ви потрапили в цей проект?
– Справа в тому, що картину знімала Одеська кіностудія і режисер Микола Ковальський. У ній брали участь талановиті актори В’ячеслав Полунін, Ігор Скляр, Любов Поліщук, Ігор Дмитрієв. От я зараз озираюся назад і дивуюся, як я туди потрапив, адже перед тим я лише рік займався пантомімою в Палаці студентів. Запросили зніматися в епізод. Мені дісталася роль художника в Палаці культури, навіть була якась репліка… Я дуже щасливий, що знімаюся з такими цікавими й відомими людьми. Для мене вони і тоді, і сьогодні – боги. А потім – багатьма роками пізніше хтось із друзів мені подарував диск із фільмом. Ми якось поїхали до Греції зі Славою Полуніним і його «Сноу-шоу» і я взяв із собою цей диск. Ми з великим задоволенням подивилися картину, згадали молодість.
– А перша велика робота в кіно?
– Це картина «Сім днів із російською красунею» мого друга – художнього керівника комік-трупи «Маски» Георгія Делієва. Головний герой – авантюрист, навколо якого закручується сюжет, пов’язаний із продажем радянських ракет за кордон. Дія фільму починається в Москві саме влітку 1991 року, коли й проходили зйомки. Я зіграв американського юнака на ім’я Стів – на екрані я був таким класичним блондином у чорному черевику. Ось це, по суті, моя перша головна роль. Додам, що знімали картину в різних точках тоді ще СРСР – крім рідної Одеси, у пустелі Узбекистану, у Ленінграді й Москві. Пам’ятаю, що на знімальному майданчику ми робили цікаві каскадерські трюки – літали на машинах, стрибали з другого поверху.
– А права водія у Вас уже були?
– По секрету скажу, що ні. Але я кермував уже з 9-10 років, бо тато – професійний водій – мене періодично тренував. А взагалі я дуже люблю їздити на машині.
– Розкажіть про улюблених акторів.
– У дитинстві дуже любив комедії з Адріано Челентано. Ну й усі фільми Леоніда Гайдая – «Кавказька полонянка», «Операція Ы» – усе, що пов’язане із Шуриком, якого блискуче зіграв Олександр Дем’яненко. Відзначу польський серіал «Чотири танкісти і собака». Пам’ятаю навіть деяких героїв екіпажу танка – Янек, Густлик. Усі наші дівчата були закохані в Янека, а хлопчаки – у сержанта Лідку! А я був закоханий у Наталю Варлей. В «Кавказькій полонянці» є епізоди, де вона ходить у колготках, вистрибує з вікна, танцює. Це було потрясно.
З іноземних акторів мені подобалися Гойко Мітич, Луї де Фюнес, Бурвіль, П’єр Рішар. Пам’ятаю, що на «Чинганчгука» з Мітичем у касі була велика черга. А в іншій залі йшла французька комедія «Роззява». Я вирішив узяти квиток на «Роззяву», а піти на «Чинганчгука». Але мене виштовхали. Щоб не пропадати квитку, я пішов на «Роззяву». І після перегляду собі сказав: навіщо мені той «Чинганчгук», коли на екрані чудові актори Луї де Фюнес і Бурвіль?
Ще згадую комедію «Синьйор Робінзон» 1976 року з Паоло Вілладжо в головній ролі. У період навчання в політехнічному інституті перед кожним іспитом я йшов на цей фільм, щоб насміятися й не думати про іспит. До речі, недавно я побував на прем’єрі вистави «Поїзд Одеса-мама» за участю Олега Філімонова й Руслани Писанки. І там Олег виконав суто такого синьйора Робінзона. Взагалі вдвох з Русланою вони феноменальні, а сама вистава – бомба.
– Крім вистав у театрі «Маски-шоу», Ви ще встигаєте працювати в антрепризі…
– Так, на сцені театру музкомедії я вже багато років граю у виставі «Особливо одружений таксист», який я пропоную відвідати всім одеситам та гостям міста. Моїми партнерами по сцені є Олександр Суворов, Юлія Скарга, Олена Колісниченко, Яків Кучеревський і Валерій Швець. І хоча ми граємо антрепризу, здається, ніби ми працюємо в одному театрі. У нас позитивна енергетика і справжня, потрясна робоча атмосфера, яку створила наш чудовий продюсер Людмила Нечаєва.
– Борисе Володимировичу, Ви як корінний одесит напевно думали в юності про морську професію…
– Я мало не став моряком, але все-таки не склалося. Після закінчення політехнічного інституту працював інженером, а пізніше – артистом філармонії. Батько моєї дружини трудився стармехом, і щоразу, коли ми його зустрічали в порту, він мені говорив: «Ми тебе якось влаштуємо: треба мати серйозну спеціальність, а не ногами дригати». Він навіть мене водив у машинне відділення – на судно, де працював. Але все-таки мене бог направив саме в акторську професію, і я нітрохи не шкодую.
– А Ви знімалися в морських картинах?
– У суто морських – ні, але були морські епізоди в різних фільмах, наприклад, у спільній українсько-естонській картині «Прикольна казка» 2008 року. Це була, по суті, перша спроба українських кінематографістів створити фільм-пародію на дитячі казки. За сюжетом, у незапам’ятні казкові часи існували собі два королівства: Військове й Нещасливе. Військове королівство увесь час мріяло завоювати своїх сусідів – Нещасливе королівство. Я грав помічника військового міністра Військового королівства, роль якого виконував Георгій Делієв. І ось там був епізод, коли ми з міністром стояли на катері. Отож, за сюжетом Делієв стрибав униз головою з катера у Фінську затоку – у крижану воду. І треба запитати у Делієва, що він тоді відчув при цьому, але от я точно не хотів пірнати, хоча прохолодної води не боюся.
– Борисе Володимировичу, розкажіть про останню на даний момент кінороботу.
– Я знявся в новому чотирисерійному українському фільмі «Жереб долі». Картину зробив прекрасний режисер Олександр Будьонний, який дібрав дуже сильну знімальну групу. Знімали в Києві, прем’єра планується цього року. У свої 55 років я зіграв циркового ілюзіоніста. До речі, нещодавно я вже грав клоуна в українському художньому фільмі «Іван Сила», а тут знову – циркова тема.
– Про Голлівуд мрієте?
– В Америці був тільки на гастролях. Чудово було б попрацювати на знімальному майданчику з такими майстрами, як Брюс Вілліс або Том Круз. Так я й сам, гадаю, міг би зіграти міцного горішка поліцейського Джона Маклейна – героя Вілліса (сміється). Ну а якщо серйозно, то я, безумовно, себе бачу актором гумористичного жанру – можу зніматися в комедіях або трагікомедіях. Але якби мені там запропонували щось драматичне, то я б подумав і погодився. От прекрасний актор Юрій Нікулін грав гумористичні й драматичні ролі, він смішний і сумний, і цією різноманітністю свого таланту він цікавий. А найкращим творчим подарунком цього року для мене була б робота на Одеській кіностудії, яку я дуже люблю. Сьогодні її очолює Андрій Звєрєв, і я бажаю йому й усьому творчому колективу студії реалізувати всі кінопроекти. Дуже хочу, щоб кіностудія любила нас – одеських акторів так, як ми любимо її, і звертала на нас якнайбільше уваги.
Ну й ще я б хотів попрацювати з легендарною Кірою Георгіївною Муратовою, у якої не раз знімався мій друг Георгій Делієв. Так вийшло, що ми з Георгієм багато знімалися, але жодного разу не зійшлися в картинах Муратової. Особливо мені сподобалася їхня спільна робота «Настроювач». Загалом, гарні мрії, ідеї й проекти є, одеські й українські професійні режисери й актори теж є. Потрібні тільки гроші. Я сподіваюся, що цього року продовжу свою кінокар’єру, як, втім, і всі свої проекти, пов’язані із творчістю комік-трупи «Маски».
