Відбулася чергова прес-конференція на тему «Відновлення промислового потенціалу Одещини», організована Одеською міською організацією роботодавців і регіональною організацією Національноої спілки журналістів. Ішлося про український трамвай.
На початку 90-х років минулого століття, коли в нашій країні ще не було власної валюти й розрахунки велися за допомогою купоно-карбованця, керівники низки одеських підприємств уже будували плани щодо випуску нової продукції – зернозбирального комбайна, українського трамвая, сучасного восьмикорпусного плуга, розбірної холодильної камери, швейних виробів, трикотажу...
З усіх ідей, що зароджувалися тоді, найтривкішою виявилася мрія про створення українського трамвая. Її виношував тодішній заступник начальника комунального підприємства «Одесміськелектронранс» Анатолій Кердивара. І 26 серпня 1993 року Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням затвердив створення спільного українсько-чеського підприємства «Татра-Південь». Його співзасновниками з нашого боку виступило знамените науково-виробниче об’єднання «Південьмаш», а із чеського – не менш відома «Татра».
Мені не раз випадало в ті роки зустрічатися з генеральним директором СП «Татра-Південь» Анатолієм Кердиварою. І читачі «Одеських вістей» одними з перших дізнавалися про перебіг реалізації цього сміливого й потрібного країні проекту. Тоді, до речі, близько десяти країн конкурували на світовому ринку електротранспорту. І потрібна була справді певна сміливість, щоб вступити з ними в боротьбу бодай за український ринок. Символічно, що виробництво суто мирної продукції – українського трамвая – налагоджувалося в цехах оборонного підприємства. Перша партія машин була виготовлена за чеською технологією із залученням чеських же комплектуючих. «Південьмаш» став лідером у сфері виробництва вітчизняного електротранспорту, що відповідає міжнародному стандарту ISO – 9002.
– На перший погляд може здатися, що ми опинилися у вигідному становищі, – говорить Анатолій Дмитрович. – Раз персонал заводу випускав балістичні ракети, то що йому було варто опанувати виробництво якогось трамвая! Але скажу відверто, самі ракетники визнавали, що трамвай – хоч і наземний транспорт, але вимагає до себе особливого підходу. Тому ми провели серйозну роботу щодо комплектації виробництва грамотними кадрами. Багато які наші фахівці пройшли навчання за кордоном, зокрема на одному із заводів чеського співзасновника, що дозволяло їм вирішувати найскладніші завдання.
Щоб читач уявляв, про яку складність ідеться, скажемо, що трамвай «Татра-Південь» складається з 14 тисяч агрегатів, механізмів, приладів контролю та інших деталей, для виготовлення яких використовується близько 100 сортів високоякісного металу. Практично всі вони виробляються на території України. І це дало змогу істотно знизити ціну на кінцеву продукцію. Може, саме це сприяло тому, що український трамвай витримав конкуренцію із закордонними аналогами, добре зарекомендувавши себе в експлуатації на маршрутах зі складними умовами руху, зокрема по нерівній місцевості.
– Сьогодні наше підприємство може випускати до 100 вагонів на рік, – констатує Анатолій Кердивара. А в разі потреби обсяги виробництва можна збільшити удвічі-втричі.
Нині по кілька десятків вагонів з емблемою «Татра-Південь» експлуатуються в Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі, Дніпродзержинську. Близько десятка їх курсують по вулицях Одеси, зокрема на п’ятому маршруті.
Але щоб наблизитися до рівня 1991 року щодо насиченості цим видом електротранспорту великих міст України, треба закупити близько 5 тисяч трамвайних вагонів. Водночас через убогість місцевих бюджетів поповнення рухомого складу відбувається вкрай повільно. За словами Анатолія Кердивари, в останні два роки воно взагалі припинилися. Є спроби розв’язати цю проблему за допомогою закупівлі вже вживаних трамваїв. Мовляв, так дешевше. Але це ілюзорна вигода, бо старі трамваї потребують численних запасних частин і дорогого обслуговування, не кажучи вже про проблеми експлуатації. Раз-по-раз така техніка загоряється, відмовляється працювати ходова частина, гальма, інші механізми. Мабуть, кожен був свідком того, як водій за допомогою ломика відкриває або закриває вхідні двері. Усе це суперечить правилам техніки безпеки, та й якості обслуговування пасажирів.
Але є й серйозніша проблема. Відмовляючись від техніки, виробленої на українських підприємствах, ми заганяємо себе в глухий кут. Перефразовуючи відоме прислів’я, скажу, що той, хто не годує свого виробника, буде годувати чужого. Та що говорити, ми його вже годуємо. І будемо годувати, поки у нас не перевелися долари та євро.
