– На цій фотографії ви бачите кавалериста Михайла Шуляка. Він гідно захищав Батьківщину. Свідченням того є його бойові нагороди, серед яких, зокрема, медаль «За відвагу». Після війни продовжував служити у Радянській Армії до 1952 року. Тепер колишній солдат на заслуженому відпочинку, мешкає у селі Лиманському.

Під час екскурсії школярів до місцевого краєзнавчого музею колишній директор закладу В.С. Галуцький зупинився біля стенду «Вони визволяли Роздільну». Василь Семенович розповів про героїв, які з портретів дивилися на дітей. 

– А якщо ви хочете з одним із них познайомитись, то це дуже просто. Михайло Спиридонович – поруч із вами, – Василь Семенович вказав на М. Шуляка, який разом із дітьми слухав його розповідь.

Діти були здивовані. Не вірили, що перед ними – той самий кавалерист, про якого щойно почули цікаву розповідь. У когось навіть мимохіть вирвалося: «Дивись, живий!»

– Так, – промовив Михайло Спиридонович. – Я інколи й сам не вірю, що залишився серед живих.

Ім’я його добре відоме. У плині Великої Вітчизняної війни він визволяв Роздільну, Біляївку, Овідіополь, за що йому присвоєні звання Почесного громадянина цих районних центрів.

…Був 1932 рік. У сім’ї Спиридона Устиновича Шуляка росли четверо дітей. Жили на Вінниччині в одному із сіл Гайсинського району. У той час в Україні розпочався голод. Спиридон вирушив на Донбас на заробітки, щоб прогодувати дружину і дітей. Коли влаштувався на роботу, перевіз туди й родину.

1937 року глава сімейства захворів і помер, а через півроку померла його дружина. Діти залишилися самі. Старшим був Михайло. Заводський комітет направив його на навчання до фабричного училища, а молодших – до дитячого будинку.

З січня 1943 року добровільно пішов на фронт у складі четвертого козачого кавалерійського корпусу. Бойовий шлях розпочав з Ростова. Потім були Матвіїв Курган, Мелітополь, Миколаїв, Новий Буг, Вознесенськ, Бере­зівка, Роздільна.

– Наступ на Роздільну наш під­розділ почав зранку з боку села Фрейдерове. Погода була вкрай несприятлива, багнюка така, що ноги не витягнеш – чоботи з ніг зривало. Бій був не з легких, німці чинили запеклий опір, адже залізничний вузол був надто важливим для них. По обіді фашистів таки відтіснили і заволоділи Роздільною, – розповідає М. Шуляк.

Відступивши від Роздільної, німці перегрупувалися і пішли в контрнаступ, з боку Кучургана, пустивши бронепоїзд. Але наші «катюші» завдали по ньому прицільного удару.

– Вже вночі почали рух у бік Кучургана. Пам’ятаю як тепер, коли визволяли Біляївку – лив дощ, страшне бездоріжжя. В Овідіополі потрапили в оточення. Багато наших полягло під час прориву з німецького кільця. Залишки наших частин повернулися назад для перегрупування. Переміщалися в бік Лиманського, Кучургана, інших населених пунктів і зупинилися у районі села Болгарка, – продовжує спогади фронтовик. – Перебували там місяць, поки поповнили підрозділи людьми і кіньми. А звідти вирушили на станцію Веселий Кут. Там нас разом із кіньми завантажили в ешелони і перекинули у Білорусь, під місто Барановичі. Через білоруські ліси пішли на захід.

З визвольними боями пройшов Михайло Спиридонович Польщу, Угорщину, Чехословаччину, Румунію. На підступах до Австрії зазнав поранення, після якого був направлений в авіацію спеціалістом з ремонту літаків. Відсвяткувавши Перемогу, разом з авіаполком повернувся з Австрії до Лиманського, де продовжував службу.

Під час чергової перевірки офіцер штабу армії запитав у старшого лейтенанта-техніка Сабурова: «А де ваші спеціалісти?». І почав перераховувати, скільки їх потрібно за штатом. Сабуров у відповідь на те кивнув у бік старшини Шуляка і доповів: «Старшина Шуляк у нас один за всіх».

– Один не один, а лише удвох обслуговували дванадцять літаків. Хто знає, що це за робота, той зрозуміє, – згадує Михайло Спиридонович…

Сьогодні ветеран підтримує тісні зв’язки із громадськими організаціями, шкільними колективами, часто виступає перед молоддю у районному історико-краєзнавчому музеї, ділиться спогадами з учнями Лиманського професійного аграрного ліцею. Він – частий гість на святах громади у місті Біляївці. Його ім’я згадується у книгах учасника визволення Роздільнї генерал-майора Р. Агрикова (нині покійного).

Нещодавно Михайло Спиридо­нович відзначив знаменну дату – 90-річчя з дня народження. Його щиро вітали діти, онуки, правнуки, близькі і знайомі, односельці, представники влади.

– Шановний Михайле Спиридо­новичу, прийміть низький уклін та подяку за мужність і відвагу, яку Ви проявили у боях за визволення нашого краю від фашизму у роки Великої Вітчизняної війни. Ми сьогодні розуміємо, яка висока ціна миру. Бажаємо Вам міцного здоров’я, активного довголіття та мирного неба над головою, – звучало від вдячних земляків.

У Лиманському, по вулиці Чка­лова, стоїть чепурний будиночок, на стіні якого прикріплена п’ятикутна зірка, яка сповіщає про те, що тут мешкає учасник Великої Вітчизняної війни. На подвір’ї прибрано, затишно. У садку підрізані дерева. Є тут і маленька майстерня, в якій часто-густо щось лагодить господар. На стіні веранди, з боку вулиці, висить годинник. Жоден перехожий не може пройти повз подвір’я, не звернувши увагу на нього. Годинник не просто прикрашає панораму двору. Він свідчить про те, що Михайло Спиридонович – знатний майстер по годинниках. Проте багато хто приходить, щоб просто побачити ветерана, послухати його роздуми про справжню цінність мирного життя.

Володимир ТРИБУНСЬКИЙ; 

Олеся НІЦЕВИЧ