Які шляхи розвитку вітчизняної економіки в перспективі євроінтеграції є обнадійливими, а які – тупиковими, ми попросили розповісти першого заступника голови обласної організації – голову Одеської міської організації роботодавців, генерального директора ПАТ «Завод «Чорноморполіграфметал» Юрія Шендеровського.
– Юрію Юхимовичу, у ЗМІ постійно звучать фрази про те, що Угода про асоціацію з ЄС відкриває нашим підприємствам широкі двері на європейські ринки. Але ж там добре розуміють, що стоїть за даними Міжнародної організації праці: збільшення на 0,1% кількості ввезеного у країну товару призводить до втрати нею 10 тисяч робочих місць. Тому європейці посилено опираються будь-яким спробам іззовні посісти місце на ринку…
– Звичайно. Там намагаються розбудовувати виробництво у себе і скорочувати кількість імпорту.
Здобувши незалежність, Україна мала колосальний промисловий потенціал. Ми могли почати розвиватися стрімко й ефективно. Але політика пішла попереду економіки. Почалося знищення підприємств, які випускали цілком конкурентоспроможну продукцію і постачали її по всьому світу. Зберігши те, що мали, ми сьогодні могли б випускати затребувану продукцію. І проблем із наповненням бюджету не було б.
А от, наприклад, у Китаї попереду пішла економіка, а не політика. Вони намагаються все, що можна, виробити у себе, а не закуповувати, планомірно розбудовують основу основ – товарне виробництво. Тому розвиток їхньої економіки й залишається найдинамічнішим протягом останніх років.
– Ваше підприємство може реалізувати свою продукцію у країнах Євросоюзу?
– Теоретично – так, а от на практиці… Спочатку треба за їхніми стандартами атестувати робочі місця, устаткування, сировину, документацію, довести, що професії фахівець навчався в навчальному закладі, що визнається в Європі. Усе це потребує чималих фінансових вкладень і організаційних зусиль. І витрати себе не виправдають, бо сегмент ринку, який ми там можемо заповнити, невеликий. Тому виручають старі партнери – Росія, Білорусь, Молдова, Казахстан.
– Є шанси на відродження промисловості?
– Наведу три приклади.
У нас є підприємство «Біостимулятор». Воно випускає ліки. У межах організації роботодавців ми розробили для «Біостимулятора» програму розвитку. Її реалізація дала б змогу значно знизити роздрібні ціни на цілу низку медикаментів, які сьогодні люди купують у рази дорожче через те, що вони імпортні й для їх придбання постачальникам доводиться купувати валюту, сплачувати мита та інші збори.
Крім того, сьогодні є великий попит на судна типу «річка – море». У нас колись були два потужні судноремонтні заводи. Якщо постаратися, можна було б налагодити випуск таких суден.
Регіон зазнає браку генеруючих потужностей. Нам навіть довелося перевести підприємство на роботу в нічний час – із 22 години до 6 ранку, що створює людям чимало додаткових труднощів. За кордоном цю проблему вирішують, встановлюючи на річках міні-електростанції. Наш нинішній потенціал цілком дозволяє налагодити випуск таких міні-електростанцій і розпочати встановлення їх на Дністрі.
На мій погляд, треба повертатися до системи держзамовлення, коли підприємства випускають продукцію під конкретні потреби регіону.
Та й взагалі, якщо говорити про піднесення економіки, треба орієнтувати інвесторів не на завезення сюди готових товарів, а на організацію виробництва. Треба не бензин і дизпаливо купувати, а сиру нафту й тут її переробляти. До речі, в Одеській області розвідані серйозні запаси вуглеводнів
(нафта, газ)…
А загалом, тут нічого винаходити не треба, потрібно просто вчитися на найкращих закордонних взірцях.
– А що нам у цьому заважає?
– Революції ми любимо. Наприклад, в усіх країнах світу податок на нерухомість обчислюють виходячи з її вартості. Ми ж поперед планети всієї вводимо податок на метраж. Призведе це тільки до того, що дорогі особняки перестануть реєструвати. І основну вагу податкового пресу відчують на собі далеко не найзабезпеченіші громадяни.
І останнє. До підготовки законодавчих актів із питань оподатковування, створення умов для залучення інвестицій, закупівлі тих чи інших товарів за кордоном треба залучати керівників і фахівців із реального сектору економіки.
