Одним із найважливіших показників екологічного стану міст і рекреаційних зон, поряд зі станом повітряного середовища, є якість питної води.

На жаль, в останні роки техно­­генні аварії все частіше при­зводять до забруднення поверхневих і підземних вод. Нерідкими є й залпові викиди високотоксичних сполук і величезної кількості міне­ральних речовин різної при­роди. Щодо цього не стала винятком і Одеська область. Аварійні викиди на румунських підприємствах у лютому й березні 2000 року призвели до забруднення дунайських приток, та й самого Дунаю, високотоксичними сполуками – спочатку ціанідами, а потім і важкими металами. При цьо­му треба враховувати, що техногенне забруднення водних джерел токсичними речовинами часто не тільки викликане аваріями, але і є наслідком господарської діяльності окремих підприємств, що не дотримують екологічних норм.

Дністер протікає по Львів­ській, Івано-Франківській, Терно­пільській, Чернівецькій, Вінницькій, Одеській областях і Республіці Молдова. Ця тери­торія густо населена, має розвинуту промисловість і сільське господарство, діяль­ність яких негативно впли­ває на показники хімічного й бактеріологічного складу річкової води. Тому її якість за останні роки, як відзначають фахівці, значно погіршилася.

Як пише в одній зі своїх статей за назвою «Кілька міфів про «Інфоксводоканал», або Що таке Одеський водопровід?» дирек­тор ТОВ «Інфоксводоканал» Олексій Леонов, підприємство впроваджує нові, ефективніші методи знезаражування води, що надійно забезпечують усунення вірусів. Такі, як ультрафіолетове знезаражування на водоочисній станції «Дністер» і застосування гіпохлориту натрію на міських водопровідних насосних станціях. 

Сьогодні в Одесі є понад півтори тисячі кілометрів водо­гінних мереж. І якщо замі­нити їх одномоментно, то, по-перше, потрібно буде зали­шити на тривалий час усе місто без води, а по-друге – відразу перекопати всю Одесу, тобто цілком заблокувати транспортне сполучення. Про реальність таких планів говорити не ви­падає. Крім того, навіть якби ці плани вдалося втілити в життя, вони не гарантують істотної зміни якості води. Адже відновлення вимагають не тільки магістральні водо­гінні мережі, але й внутріш­ньобудинкові, – звертає увагу О. Леонов. 

Таким чином, ми бачимо, що забезпечення населення питною водою гарантованої якості можливо лише за допомогою спеціальних засобів, серед яких найобґрунтованішим є використання локальних водо­очисних установок, призна­чених для додаткового очи­щення водопровідної води від шкідливих домішок. У цьому разі можна доочищати як водо­провідну воду, так і воду з артезіанських свердловин. 

Останнім часом усе більшою популярністю користуються зворотньоосмотичні системи водоочищення. Це не випадково – адже таку чисту воду, як після зворотнього осмосу, за допомогою інших методів одер­жати важко.

Такі системи незамінні при опрісненні солоної води, вида­ленні надлишкових нітратів, фторидів та інших іонів. Також вони дозволяють позбутися природних гумінових сполук, що надають воді кавового відтінку розчиненого заліза, присутнього практично в усіх підземних водах, а також бак­терій та вірусів.

Основним елементом зворот­ньоосмотичної системи є напівпроникна мембрана, а рушійною силою процесу – тиск. Вихідна вода під тиском подається на мембрану і в результаті розділяється на два потоки: фільтрат (чисту воду) і концентрат (сконцентрований розчин домішок).

Зворотньоосмотична мем­брана чутлива до присут­ності у воді зважених і малорозчинних сполук (солей жорсткості). 

При проходженні вихідної води через мембрану домішки видаляються двома способами – за рахунок фільтрації й ди­фузії. Великі частки не проходять через вузькі пори мембрани (фільтрація), а невеликі іони, порівнянні розміром із моле­кулами води, затримуються тому, що рухаються через мембрану повільніше, ніж вода (дифузія).

Установки колективного ко­ристування можуть засто­со­вуватися в дитячих сад­­ках, школах, лікарнях, багато­по­верхових житлових будинках, на невеликих під­при­ємствах, у закладах громадського харчування. Ступінь очищення від солей становить 95-98%, від бактерій та органічних сполук – 100%.

Установки подібного типу можуть використовуватися для забезпечення населених пунктів питною водою високої якості. Також вони можуть застосовуватися на заводах із виробництва запляшкованої екологічно чистої питної води. 

В країнах, які прийнято називати розвинутими, часто в житлових будинках є система окремого подавання як загальної водопровідної, так і спеціально очищеної питної води. Це багато в чому спрощує доставку якісної питної води до споживача. 

На жаль, в Україні такі си­стеми, як правило, монтують тільки у елітних житло­вих комплексах, вартість проживання в яких не по кишені більшості населення. Нечисленні приклади такого водопостачання є першими паростками цивілі­зованої організації якості життя. Це особливо актуально для Одеси.