Чомусь я не здивувалася, що Сава Степанович Чернєв – цей стрімкий, міцної спортивної статури молодий чоловік – у минулому вчитель фізвиховання. А більше здивувалася тому, що він – фермер. Але саме спорт виховав у ньому силу волі, уміння в складних ситуаціях знаходити конкретні розв'язки й долати перешкоди. Наприклад, тоді, коли, переступивши через сумніви, у голодну епоху злощасних купонів він продав «Ниву», що стала розкішшю, купив трактор і почав займатися землею: сім’ю купонами не нагодуєш. Потягнулися до Сави й люди, віддаючи йому в оренду свої землі. Так 500 початкових гектарів виросли до сьогоднішніх 3500. З'явилися вівце- та свиноферми. Фермерське господарство Чернєва «Кристал» перетворюється на сильне, надійне, таке, що прогресивно розвивається, вкладає значні кошти в розвиток інфраструктури рідного села Сави – Виноградівки. Разом із двома теж сильними фермерськими господарствами «Попаз» і «Свiточ» перекривають дах школи, встановлюють нові вікна, сучасну опалювальну систему з котлами під альтернативне паливо. Практично безкоштовно подають воду селу. А в долі сільського храму з дуже цікавою історією Чернєв бере найдіяльнішу особисту участь, фінансуючи дорогі ремонтні роботи, наймаючи майстрів-будівельників із Молдови, а іконописців – із Києво-Печерської лаври, закуповуючи фарбу для обробки даху в Німеччині.
– Це все, – каже, – на добро людям, яких дуже люблю.
І плани щодо розвитку «Кристалу» є, незважаючи на дуже складний час. Уже зараз будують новий тік – зі встановленням електронних ваг, новими очисними машинами, ангарами. Найближчим часом матиме «Кристал» і власну пекарню.
Добре сказав про Чернєва начальник районного управління агропромислового розвитку Іван Кюссе: «Це сучасний грамотний господарник і глибоко порядна людина». А я в цьому переконалася вже в першу годину знайомства з ним. Але й до цієї зустрічі багато доброго чула про Саву від колег і односельців.
Зацікавила мене одна його фраза: «Спорт – це боротьба, але сільське господарство – це суцільна боротьба». То морози й посуха знищують 2003 року всі посіви, і Чернєв на свій страх і ризик сіє нетрадиційну в даній місцевості культуру – нут. І не прогадав: його весь скуповують індуси. То повінь 2012 року – саме посівна почалася, і все позмивало. А слідом – посуха, гради. І так по колу – боротьба зі шкідниками, хворобами, за оперативне збирання врожаю, а потім – за його схоронність. Чернєв не випадково ріпак називає інфарктом. Адже якщо за тиждень до його збирання пройде дощ і пригріє сонце – вважай, урожай загублений: стулки розкриються, і все зерно просиплеться на землю. Для слабкого серця – певний інфаркт. Немає причин для благодушних настроїв і сьогодні.
– Були б у нас хоч якісь держзамовлення, – говорить Чернєв. – Ми сіємо, але ж це гра в рулетку. У таких умовах нам ніколи не підлаштуватися під ринок.
Сьогодні у «Кристалі» коли що й залишилося від вівце- та свинопоголів'я, то лише на внутрішні потреби. Вовна копійки коштує, а шкура – день позавчорашній. Із виноградниками ситуація аналогічна. Викорчовуються навіть у господарствах, де ця галузь основна. Уже кілька років реалізація прекрасних тарутинських вин стала неможливою.
– Сільгосптоваровиробник, – говорить Чернєв, – по суті, позбавлений підтримки держави. У багато разів збільшено фіксований податок. А що із цінами діється?! Через бездіяльну хімічну промисловість добрива імпортуються через кордон, і платити мусить фермер за курсом долара. Інакше як здирщиною ті, що працюють на землі, цей процес не називають.
А проте Чернєв твердо впевнений, що займатися землею – справа перспективна. Такої ж думки дотримуються люди, що працюють сьогодні в «Кристалі». Бо почуваються тут захищеними. Випадкових у господарстві точно немає. Тільки ті, хто прийшов сюди працювати, а не заробляти. Тому у них по праці і щомісячна зарплата, і 13-та, і преміальні, і головне: Чернєву вдалося побудувати відносини в колективі винятково на довірі, що завжди важливо. Але сьогодні – особливо.
