Рулони із кресленнями кораблів... Верстати, інструменти, будматеріали... У доку – корпус майбутнього судна.
– Ні, тут фотографувати не можна, – рішуче заявляє господар верфі, депутат Ренійської районної ради Анатолій Борисович Махов. – У суднобудівників є прикмета: поки корабель не спущений на воду – жодних фотосесій. Але свій уже побудований флот можу вам показати...
Анатолій Махов приїхав до прикордонного містечка Рені 40 років тому, після закінчення Одеського інституту інженерів морського флоту. Працював головним технологом, потім – заступником начальника порту з економіки. «Найкращий раціоналізатор Міністерства морського флоту СРСР», «Почесний працівник морського флоту СРСР», «Почесний працівник транспорту України» – це далеко не повний перелік визнань заслуг фахівця.
– Анатолію Борисовичу, як економіст-аналітик, фахівець із великим досвідом роботи, що Ви можете сказати про Закон «Про морські порти України», який був ухвалений улітку 2013 року? Що він дав, наприклад, порту Рені?
– Над законопроектом працювали понад десять років. Причім серед авторів моряків майже не було, і ось – результат. Сьогодні на одній території два господарі – філія адміністрації морських портів України і власне саме державне підприємство «Ренійський морський торговельний порт». Від початку в законопроекті цього поділу не було, пропонувалося в окрему структуру вивести тільки капітанію, як це робиться в усьому світі. У мене багато друзів в українських портах, і вони кажуть: «У нас конфлікти виникають постійно». Розбираються, хто за що відповідає. І хто, кому, скільки повинен платити.
– Тобто свідомо створено ґрунт для конфліктних ситуацій?
– Звісно. Ви не замислювалися над тим, чому в усьому світі в морському флоті, та й взагалі на транспорті носять форму? Форма дисциплінує. Дисципліна, однострій, статут – основа основ морегосподарського комплексу. Але в незалежній Україні спочатку відмовилися від статутів, виходячи із принципу «що не заборонено, те все можна» – і пішло-поїхало.
– Я читала про те, що країни ЄС мають намір у перспективі збільшувати обсяги перевезень водним транспортом як одним із найдешевших. А в Україні за роки незалежності річкові та морські перевезення скоротилися в 13 і 20 разів. Тобто Європа йде в одному напрямі, ми – у протилежний бік. Анатолію Борисовичу, це правда, що наші порти неконкурентоспроможні через непомірно високі тарифи?
– Через них зокрема. Свій внесок робить іще митниця, яка обдирає безбожно, інші служби – тут ніхто з нашими «досягненнями» конкурувати не може. Згадаймо долю поромної переправи Рені – Русе. Болгарські партнери в дев’яності роки запропонували побудувати поромний комплекс, оскільки великовантажним авто не вигідно було рухатися через Румунію – там були великі побори. Проект успішно здійснили, переправу побудували, але потім проявився наш менталітет: урвати тут і зараз, а там – хоч трава не рости. Якщо від початку на комплексі було тільки три вікна – прикордонники, митниця і санкартантин, то невдовзі їх стало одинадцять! Яких тільки контролерів не було, з’явився навіть ядерний контроль. У підсумку ми перевершили Румунію, і після семи років успішної роботи поромного комплексу Рені – Русе обсяги почали падати, а 2007 року болгари оголосили, що їм працювати вже не вигідно. Пороми пішли на лінію Варна – Поті.
– Тобто, якщо говорити про відродження, то треба починати з елементарного наведення ладу?
– Тут треба стерти все на порох, а тоді починати знову. Коли корпус судна обростає черепашками, їх зчищають до самої кістки.
– До чого ж приведе новий Закон «Про морські порти»? Ваші прогнози?
– Гадаю, в Україні кілька державних портів залишаться, а в інших буде якийсь симбіоз. Тим часом кожен порт – це ворота держави. А хто має відкривати й закривати державні ворота? Гадаю, держава, а не якийсь дядько. Дехто сперечається: «Ти нічого не розумієш, усе треба віддати в приватні руки – і буде лад». Згоден: виробництвом молока, сиру й цукерок може успішно займатися приватник. Але стратегічні об’єкти мають бути державними. Транспорт – це специфіка. А у нас багато років галуззю керували дванадцять «знавців» – правознавці, історики, товарознавці тощо. І фахівців вони добирали під себе – ще дальших. А ми дивуємося: чому в морегосподарському комплексі все так погано? Та тому, що немає біля штурвалу фахівців, які вболівають за розвиток галузі. Так вона може взагалі померти.
– Анатолію Борисовичу, Ви працювали у складі Ренійської міської ради та її виконкому, зараз друге скликання є депутатом районної ради. Як Ви оцінюєте нинішню ситуацію?
– Якщо в минулому скликанні у нас іще був якийсь бюджет розвитку, то цього року у нас бюджет виживання.
– Може, пожвавить життя на місцях децентралізація влади? Як Вам подобається сама ідея децентралізації? Країна в кризі, і в цій ситуації, я припускаю, навпаки, треба сконцентрувати ті невеликі сили, фінанси, які є в державі, і направити їх винятково туди, де вони можуть дати віддачу в найкоротший термін.
– Так, у періоди кризи справді потрібен чіткий план дій. Ідея децентралізації влади в принципі гарна, за таким принципом працює майже увесь світ. У нас теж може вийти. Візьмімо, наприклад, дитячі садки, які ми після численних дискусій передали на баланс сільрад. Після цього дошкільні заклади в селах почали потихеньку розквітати – і сільські голови, і батьки справді багато зробили для своїх дітей. Зараз новим бюджетом запропоновано повернути садки на фінансування з районної скарбниці, починаємо перекидати субвенції. Гадаю, нічого гарного із цього не вийде. У нас не реформа, а тільки макіяж. Причім дуже невдалий макіяж. Залишили такі мізерні джерела для поповнення місцевого бюджету, що нічого не вдієш. Запровадили, наприклад, податок на нерухомість... У нас на селі кожен хазяїн завжди щось будував біля домівки – сарай, гараж, хлів для худобини, пташник. І тепер ці квадратні метри порахують – скільки селянинові платити? Гадаю, децентралізацію почали для того, щоб зняти із себе частину відповідальності: пробачте, ми вам дали владу, збирайте податки, це – ваші проблеми. До децентралізації, я переконаний, треба готуватися, необхідно перебудувати саме мислення, щоб громади навчилися заробляти самостійно. Якщо говорити про розвиток нашого краю, то треба створювати нормальну розсудливу команду. У нас є досвід, є «порох у порохівницях»: якщо ми хоча б не спробуємо щось змінити, то потім самі собі цього не простимо.
– Анатолію Борисовичу, Ви вийшли на пенсію, з’явилося багато вільного часу. На що спрямовуєте свою енергію, крім депутатської роботи й виховання онуків?
– На судномоделювання. Ось, наприклад, добудував «Орел» – перший військовий корабель Росії. Я його заклав ще 1987 року, а зміг закінчити тільки коли вийшов на пенсію. Зараз у мене в доку стоїть легендарна «Санта Марія», на якій Колумб відкривав Америку. Обладнав у квартирі собі робоче місце – спасибі дружині, не заперечувала. Вона знає, що це моя улюблена справа, і якщо я зайшов на свою верф уранці, то вийду тільки ввечері; і дружина мене не відволікає, навіть допомагає – вітрила шиє.
…У майстерні депутата – рулони із кресленнями кораблів, верстати, інструменти, будматеріали. У доку, що вміщається на верстаті, – корпус майбутнього судна. Цікаво, де ще в Україні будують кораблі?
