Заслужений журналіст України Микола Петрович Калюжний на початку травня відсвяткував 94-й день народження.
Він віддав журналістиці цілих сім десятиліть плідної праці. Є автором книг «Верхня гілка роду», «Теплий край», «В краю теплого сонця», «Солов’ї, не тривожте солдат», «Зелена Сахара», написаних ним уже на пенсії.
Микола Калюжний – уродженець с. Каїри Комінтернівського району. Через розкуркулення родини разом з матір’ю і трьома братами й сестрами змушений був перебратися до Березівки. Скрута змусила його змалку трудитися в колгоспі. Якось, побачивши встелений зерном вибоїстий шлях, що вів від току до заготівельного пункту, написав у шкільну стіннівку замітку «Позолочена дорога». Ця стаття шестикласника Миколи, яка невдовзі втрапила на шпальти «Чорноморської комуни», і привела його згодом у журналістику.
М.П. Калюжний розпочинав працювати у газеті «Степова комуна». У неповні двадцять літ став редактором. Маючи настирливий і сміливий характер, діставшись до самого Калініна, зумів добитися реабілітації свого батька Петра Несторовича.
Та чимало «доброзичливців» намагалося очорнити багатонадійного журналіста Калюжного.
З початком війни він добровольцем, хоча за станом здоров’я мав «білий білет», попросився на фронт. Потім був полон, звідки його викупила мати.
Мобілізований у 1944 році, Микола Калюжний служив батальйонним писарем у 296-му артполку 20-ї гвардійської дивізії ІІІ Українського фронту. В одному з боїв зазнав поранення правої руки, але продовжував воювати, бо приловчився натискати на гашетку автомата і писати залишками двох пальців.
Додому М.П. Калюжний повернувся з двома медалями «За відвагу», орденом Червоної Зірки та орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня. Попросився кореспондентом у рідну «Степову комуну» й невдовзі в черговий раз очолив колектив газети. Новий старий редактор одним із перших в області придбав для газети фотоапарат «Зеніт», а згодом – автомобіль «Москвич-401». Зрозуміло, не за державні кошти, а за зароблені газетярами на колгоспних роботах тощо. Це не сподобалося тодішній районній владі, і газета в Березівці залишилася з машиною, але… без Калюжного.
Його перевели до Ананьєва на посаду відповідального секретаря редакції. Через два роки М.П. Калюжний став редактором комінтернівської газети «Перемога», проте через сімейні обставини попросився в «Радянське село» (нині «Ананьївські вісті»). А вже на пенсії Микола Петрович допоміг при районній друкарні заснувати незалежну газету «Всім про все», яку навіть кілька літ редагував.
Чимало своїх учнів Микола Калюжний вивів на журналістську стежину. Вони теплим словом згадують науку свого мудрого, талановитого і дотепного вчителя, який казав: «Дуже важливо починати з дрібниць, постійно навчатися, багато працювати і поважати людей».
