У Всесвітньому клубі одеситів відбулася презентація книжки віршів завідувача відділу нашої газети Владислава Кітіка «Мечты и очевидность»
У житті автора, що закінчив вищу морехідку та філологічний факультет університету, дивним чином переплелися захопленість морем, далекими мандрівками та літературна творчість. На його рахунку вже кілька поетичних збірок, які не залишилися непоміченими справжніми шанувальниками поезії. Щоправда, сам Владислав вважає саме «Мечты и очевидность» своєю першою й найсерйознішою добіркою написаного в різні роки.
Віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Євген Голубовський зізнався, що перечитав нову збірку Кітіка двічі. Спонукала його до цього непідробна щирість автора та привабливість його філолофсько-іронічного погляду на життя. Саме це, на думку Євгена Михайловича, і привабить читачів.
Заступник редактора газети «Порто-Франко» Олександр Галяс справедливо зазначив, що більшості журналістів, які звикли висвітлювати події, що відбуваються навколо нас, дуже складно писати вірші, які потребують внутрішнього зосередження та гармонії. Тому журналісти частіше пишуть усе-таки прозу. А от Владиславу Кітіку – професійному та відомому газетяреві – якимось незбагненним чином вдається залишатися ще й яскравим, самобутнім поетом.
«Прозвучала жизнь, как притча мудрая,
Вместо слов записанная нотами.
Человек ушел, осталась музыка
С вечными паденьями и взлетами»,
– написав Владислав на спомин про талановитого гітариста Анатолія Шевченка.
У творчості Кітіка постійно звучить тема Одеси. І йдеться не тільки про старі вулички, якими всі звикли бути зворушені, а про музику, властиву кожному великому місту. Тільки почути її, на жаль, здатні лише одиниці…
«В Одессе дождь. Струится серебро.
Промокший город хохлится зонтами.
И как до сотворенья мира – сами
Конец с началом сводятся к зеро».
У збірці «Мечты и очевидность» є також рядки, які підтверджують, що поет у нас, як і раніше, – більше, ніж поет. І його сприйняття, всього що діється, дарує новий погляд на ті чи інші події.
«И вся страна живет, как бредит,
И как телега, сквозь года
Скрипит и охает, но едет,
Сама не ведая куда».
Під час презентації збірки у Всесвітньому клубі одеситів був присутній один особливий глядач, точніше – глядачка. У залі була тележурналістка, дочка Владислава Ольга Кітік. Відчувалося, що творчість тата по-справжньому споріднює їх. Не випадково Оля потерпала не менше за батька, хвилювалася, як сприймуть його розповідь про творчість і про себе. Але все вийшло гаразд. Бо справжня творчість завжди опромінює світ добрим світлом і теплом.
P.S. Коли матеріал готувався до друку, В. Кітік став дипломантом щорічного конкурсу ім. К. Паустовського.
