Сьогодні – день пам’яті Володимира Висоцького. Відомий артист помер 25 липня 1980 року в Москві на 43-му році життя.
Його добре пам’ятають в Одесі. Про свою зустріч з В.С. Висоцьким кореспонденту «ОВ» розповіла викладачка дитячої музичної школи № 3 Жанна Мигаль.
– Це було влітку 1959-го, – згадує Жанна Михайлівна. – Володимир Висоцький у цей час навчався у школі-студії МХАТ, а моя знайома Тамара Вітченко була студенткою московського держінституту театрального мистецтва і добре його знала. Дівчина жила з мамою Любов’ю Павлівною на вулиці Бебеля – у звичайній одеській комунальній квартирі на другому поверсі. І ось сталося таке. Тамара мені якось сказала, що скоро має приїхати її знайомий Володя Висоцький із Москви. Одного чудового дня ми з нею повертаємося додому з пляжу. А там всі сполошені. Приїхав Висоцький – і до Тамари додому, як був – у джинсах, з гітарою, неголений, кошлатий. Сів на камінь у дворі й почав щось награвати на гітарі, чекаючи нас. Сусіди Тамари по квартирі відразу притулилися до своїх вікон і стали мучити Любов Павлівну: «Та це злодій!». Та вже плаче – так їй соромно за дочку. А тут ми повертаємося. Висоцький дуже зрадів, підбіг і обійняв: «Дівчата, де ви так довго гуляєте, я вас уже три години чекаю. Я голодний. Мені сьогодні обіцяли гроші на кіностудії, але не дали, а сказали – завтра».
Зайшли до квартири, і Володимир відразу пішов мити руки на спільну кухню. А сусіди вже тут – кожен біля свого столика, озираються й перешіптуються: «Як, цей злодюга у нас вдома, і ще прийшов руки мити!». Насилу їх заспокоїли.
А Висоцький пообідав з нами і побіг на кіностудію, за його словами, записувати пісню для кінофільму.
Наступного дня він прийшов до нас на пляж. Тамара взяла й розповіла, як за рекомендацією нашої спільної знайомої Ліни Єрмакової вступила до театрального інституту, а я відмовилася їхати до Москви. Володимир підійшов до мене, оглянув буквально з голови до ніг і сказав: «Ну ти й дурна, що не поїхала, – тебе б точно прийняли». А я йому: «Сам дурний!». Отако поговорили.
Він побув із нами ще кілька годин, купався та співав під гітару. І знову побіг на кіностудію. Так було днів зо три…
У Тамару він закохався! Подруга розповідала мені, що наступного приїзду до нашого міста вони гуляли в гучній компанії студентів на площі Комуни – зараз це Думська. Висоцький з гітарою заліз на пам’ятник Пушкіну і став співати пісні. Так освідчувався Тамарі в коханні. Перехожі вже хотіли викликати міліцію, і хлопці-студенти ледве його вмовили спуститися.
Через якийсь час Тамара вийшла заміж за москвича Володимира Ониська. Вони багато років пропрацювали в театрі Станіславського й бачилися з Висоцьким, який тоді вже був одружений із Мариною Владі. Разом до ресторану ходили.
Коли В.С. Висоцький став знаменитим, сусіди Вітченко за комуналкою стали розповідати всім: «Так ми ж із Висоцьким добре знайомі! Він у нас удома був, на кухні руки мив». Мало не найкращі його друзі! А Любов Павлівна щоразу нагадувала, як вони прийняли актора за злодія.
Ось така історія – про Висоцького і одеситів.
