ХIV міжнародна виставка-конференція «Інтер-транспорт» посилила увагу суспільства до проблем морської галузі. Серед обговорюваних питань було й таке: що довше діє закон про порти, то більше він викликає дискусій.

Причина їх – нестиковка багатьох законодавчих положень. Так, є постанова Кабміну України про приватизацію портів, говорить керуючий партнер юридичної фірми «АНК» Олександр Кіфак. Але водночас діє закон, що забороняє передання у приватні руки низки об'єктів. У цьому переліку й морські порти.

Дивуються юристи й тому, що, з одного боку, порт має бути проданий як єдиний цільний майновий комплекс, але, з іншого боку, провести дану процедуру у великих портах практично неможливо, бо приватний оператор не «потягне» такого навантаження.

Нарешті, хоча приватизація й готується, стивідори не впевнені, що для держави це спосіб швидко одержати «шалені гроші».

Тим часом інвестиції необхідні! Закон дає можливість активно працювати у портах приватному бізнесу. Але говорити про повноцінну дію системи державно-приватного партнерства зарано. А така вельми застосовувана у світовій економіці форма господарських взаємин, як концесія, у нас належного поширення не набула. Причина? Коли вирішення даного питання було в компетенції начальника порту, договори укладалися швидко. Але відколи став чинним закон про державно-приватне партнерство, договір потрібно провести через чотири міністерства. Властиво, з усіма можливими фінансовими й часовими витратами.

– Через це з 2010 року жодного концесійного договору не укладено, – говорить О. Кіфак. – Як бачите, роботу суб'єктів у портах дуже гальмує бюрократизація цих відносин. 

Ось іще один приклад виробничого алогізму. Концесіонер звертається до банкіра по кредит на будівництво об'єкта. Але об'єкт не належатиме тому, хто просить позику, а отже, його не можна віддати в заставу. Тому банк у борг грошей не дасть.

– Об'єкт, який будує концесіонер, мусить йому належати бодай тимчасово. Інший варіант: предметом застави буде сам договір про концесію, – говорить О. Кіфак.

Тож поки що реальним інструментом партнерства між державою та приватною компанією-інвестором залишається оренда. Договір оформляється лише за чотири місяці, є чітка методика орендної плати. У такій співпраці зацікавлені й місцеві органи влади, яким належить земля: надання її в користування інвесторові відбувається на комерційній основі. 

І знову «але»: орендувати можна тільки наявні склади, офіси, майданчики, причали, термінали, але не можна будувати нових. Розвиток порту мимоволі обмежується.