Руслан Рожко після закінчення два роки тому Київського військового ліцею імені Богуна з вибором подальшої професії на мить засумнівався. Спочатку він подав документи до Одеської військової академії на навчання за спеціалізацією «управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення». А вже по прибутті на «абітуру» передумав і вирішив стати «крилатим піхотинцем», про що сьогодні не шкодує.
Напевно, такий вибір є закономірним. Руслан Рожко народився в родині десантників у Житомирі. В дитинстві тривалий час мешкав у гуртожитку біля розташування 95-ї аеромобільної бригади, де на той час служили його батько Вадим Павлович та мати Олена Миколаївна. Як і всі діти військових, він у ранньому віці вже мав уявлення про нелегку армійську службу. Разом з батьками ходив до військової частини, спілкувався з їхніми товаришами по службі – сильними та мужніми воїнами-десантниками. Та й сам мріяв бути схожим на них.
– Особливо подобалося спостерігати за тим, як готувалися до показових виступів воїни розвідувальної роти. Переліземо ми, дітлахи, через паркан і, затамувавши подих, стежимо, як майстерно виконують прийоми рукопашного бою наші солдати, як влучно вони вражають «супротивника» метанням ножа. Десантники і нам приділяли увагу, показували бойові прийоми та навіть давали ножі, якими ми теж кидали по мішенях, – поділився спогадами Руслан.
Уроки десантників не минули для нього марно. Учнем він записався в секцію айкідо, а згодом ще й почав займатися рукопашним боєм. Після закінчення 9-го класу Руслан спочатку хотів продовжувати навчання у школі. Але зустрів якось влітку у дворі старшого товариша Максима, який приїхав додому після завершення навчання у військовому ліцеї, і одразу своє рішення змінив.
– Вразила мене тоді його красива форма. Теж захотів носити таку. Вирішив, як і батьки, бути військовим. Тому і вступив тоді до Київського військового ліцею імені Богуна, де був віце-сержантом, командиром відділення, – розповів Руслан.
Він і сьогодні є командиром відділення, молодшим сержантом. Навчається та разом з тим командує підпорядкованим йому підрозділом. З військових дисциплін йому дуже подобається тактика та те, як викладають цю науку його наставники полковник Вадим Клименко та майор Сергій Миронюк. А ще він залюбки вивчає повітрянодесантну підготовку. Без знання цих дисциплін, переконаний Руслан, десантник не відбудеться.
Їх, курсантів, навчають бути командирами і професіоналами. Часті польові виходи, відпрацювання різноманітних навчально-бойових завдань удень і вночі, водіння бойової техніки, виконання вправ з різних видів стрілецької зброї та стрибки з парашутом… – таким є ритм життя й навчання курсантів факультету високомобільних десантних військ і розвідки Військової академії.
А нещодавно, як розповів Руслан, під час проходження стажування у 79-й аеромобільній бригаді йому пощастило брати участь у наймасштабніших за роки незалежності України тактичних навчаннях частин ВДВ.
– Цікаво все було, пізнавально, масштабно. Працювали авіаційна та наземна техніка, важка артилерія. Ми ходили в рейди, захоплювали опорні пункти «супротивника», знищували його об’єкти, поповнювали запаси боєприпасів і матеріально-технічних засобів. Знання, які ми здобули тоді, корисні та багато чого варті. Тим більше що навчання відбувалися із використанням досвіду проведення антитерористичної операції, – поділився власними враженнями молодший сержант Руслан Рожко.
До речі, неоголошена війна на сході України внесла свої корективи і в програму підготовки курсантів-десантників. Наприклад, як розповів Руслан, якщо раніше їм не викладали матеріал за темою «Охорона і оборона блокпостів», то через відомі події на Донбасі нині цьому навчальному питанню приділяється особлива увага. Окрім цього, завдяки досвіду АТО у практичній площині курсанти посилено опрацьовують питання, пов’язані з відбиттям нападу диверсійно-розвідувальних груп супротивника.
А ще Руслан переймає бойовий досвід із розповідей своїх рідних і знайомих. Від батька, який виконував завдання в зоні АТО, та свого старшого товариша – минулорічного випускника факультету ВДВ та розвідки, а нині командира роти 95-ї окремої аеромобільної бригади старшого лейтенанта Івана Федоренка, який влітку 2014-го на Донбасі у складі своєї частини здійснив найдовший у військовій історії світу рейд, прорвавши лінію оборони сепаратистів.
– Під час моєї канікулярної відпустки, яку я проводив у Житомирі, вони розповідали мені багато цікавих і пізнавальних фактів з досвіду їхньої участі в зоні АТО. Казали, що дуже важливу роль відіграє артилерія, що від того, як буде проведена артилерійська підготовка, залежить успіх будь-якої наступальної операції. А ще радили добре вчитися, щоб в бою потім легше було. Я намагаюся так і робити, щоб стати справжнім командиром і щоб мої підлеглі завжди з бойових завдань поверталися живими, – говорить Руслан.
Зараз він уже без п’яти хвилин курсант 3-го курсу. Попереду в нього ще два роки навчання у Військовій академії. Дуже хотілось би, щоб тоді, коли він стане офіцером, в нашій країні панував мир, а свій десантний досвід нинішній командир відділення використовував не в справжньому, а в навчальному бою. Ну а якщо війна, то, за словами молодшого сержанта Рожка, він завжди напоготові стати на захист Вітчизни та дати гідну відсіч агресору. Він з династії мужніх воїнів-десантників, і цим багато що сказано. Його батько полковник Вадим Рожко 25 років офіцером відслужив в цьому елітному роді військ і нині обіймає посаду старшого офіцера відділу повітрянодесантної техніки повітрянодесантної служби Командування високомобільних десантних військ ЗС України, мати – швець з ремонту парашутів навчального центру ВДВ. Вони разом – наші «блакитні берети», у них на трьох – понад 520 стрибків з парашутом, з яких 470 належать полковнику Вадиму Рожку. Тож сину є до чого прагнути.
