Питання, винесене в заголовок, може здатися риторичним. Але не кваптеся з відповіддю. Звичайно, одесити чудово знають і про указ Катерини Другої, і про генплан її помічників, і про перебіг будівництва порту. Але останнім часом розгорнулася палка дискусія про вік нашого прекрасного міста.
Зараз не зайве нагадати авторам «шестисотрічної» Одеси, що просто так міста, а тим більше морські порти, не закладалися й не будувалися. У ті далекі часи, коли на базі слов’янських племен формувалися українці, росіяни, білоруси, люди не володіли досконалою інженерною думкою та серйозною технікою, а тому категорично не дозволили б собі виступити проти природи. Свідченням є досвід розвитку Кілії, Очакова, Гезлева, Кафи, низки інших портових міст. Тому добиралися такі фізико-географічні умови, які б не перешкодили порту й місту стійко існувати й не підпадати під негативний вплив природи й наскоки жорстоких ворогів. Ось чому ще на початку XVII століття на тодішніх картах на місці розташування ранньої Одеси не показано жодного міста або, як ми зараз говоримо, селища міського типу.
На картах XVIII століття позначено невеликі хутори на місці сучасних Усатового та заводу «Більшовик», тобто за понад 15 кілометрів від турецького замку та сторожового посту Єні-Дунья. Позначалися дрібні рибацькі селища, тимчасові стійбища, оселі пустельників… Звичайно, ці хутори та стійбища не мали стосунку до Одеси. І, звичайно ж, не могли бути великим морським портом. Та й існували вони зі значними перервами.
Що ж могло перешкодити виникнути Одесі у XIII-XIV століттях і бути великим містом і портом? Чому в ті роки не був побудований порт, та ще й великий, на місці, яке через майже п’ять століть було визнане найзручнішим на Чорному морі, незважаючи на вже давнє існування Очакова і Акермана? Навіть могутні думкою та справою латиняни в пору середньовічної колонізації Причорноморського узбережжя не змогли тут залишити помітних слідів. Чому так? Дуже навіть дивно…
У першу чергу потрібно сказати, що береги Одеської затоки прилягають до сухого південного степу, де завжди був брак якісної питної води. Використовувати підземні води для питва та побутових потреб великої кількості людей не можна було, а досить великої річки біля затоки немає. Такі умови відлякували слов’ян, які, за висловом арабських мандрівників X-XIII століть, були «людьми лісу». Що могло їх змусити перемінити століттями усталений спосіб життя з лісового на степовий? Але ж недаремно вже тоді, 600-700 років тому широка незаселена смуга суходолу, що прилягає до Азовського та Чорного морів, так і називалася: «Дике поле» або «Хазарська пустеля».
Чи був мотив для заснування «досить великого порту»? Давайте розберемося, хто був у той далекий час зацікавлений у великому портовому пункті. Турки? Але ж вони тільки готувалися вторгнутися в європейське Причорномор’я. Московити? Але до Чорного моря від них далеченько, та й свої проблеми заїдали. Молдавани? Але їм було достатньо Дунаю, Пруту і Дністра. Кочовики? Хотілося б бачити кочовика, що перемінив сідло коня на місток корабля. Поляки? Навряд чи, вони щойно тільки здобули перемогу при Грюнвальді у складі союзних військ, і до солідного економічного рівня Посполитої треба було крокувати та крокувати. Ще не зникло з карти Київське князівство. Ще не були поляками освоєні «українні землі» і не була ще створена «Україна – провінція Королівства Польського». Ще не докучали їм своїми набігами запорізькі козаки. Та й придністровські та придунайські народи відправляли свої товари на береги інших морів не через Біле Місто й чомусь не через «Качибей», а через Гезлев або Кілію.
Будь-який порт XIV-XV століть позначався на портоланах, кожен значився у списках торговельних місць, а тим більше – великий. Але марно шукати «Качибей» на навігаційних картах того часу. Та й сама назва ніяк не слов’янська: у ній чітко проглядається перекручене «Хаджи-бей», тобто на честь пана, що здійснив «хадж». Чи могли дати таку назву великому порту православні слов’яни-українці?
Але все-таки продовжимо.
З географічної літератури відомо, що XIII-XIV століття були вкрай несприятливе для заселення цього «Дикого поля». У той час середні температури повітря були зниженими, набагато частіше, ніж сьогодні, траплялися потужні бурі. Кригою забивалися будь-які бухти й затоки. І не тільки морською кригою. Одеська затока швидко й на довгі місяці наповнювався річковою кригою, передусім із Дніпра та Південного Бугу. Ви бачили, як навіть крига наших днів, не така сувора та потужна, хвацько зрізає палі, шпунт і залізобетонні опори? Ні? Шкода. Який сенс у цих умовах влаштовувати великий морський порт у суворому безжиттєвому степу? У степу й лісостепу, який зрідка відвідували «уходники» та намагалися щошвидше подолати кочівники або загони чужоземних військ? На тому березі, який завжди страждав від зсувів і в якого море регулярно забирало територію.
А чи уявляють собі прихильники ідеї 600-річної Одеси, що значить у пору дерев’яного вітрильного флоту мати «великий порт» в умовах серйозної кригової ситуації та суворого штормового режиму? Адже в ті далекі століття чимдуж розвивався так званий малий льодовиковий період, коли середні багаторічні температури були на 2-5 градусів нижчі за сучасні. І уявіть собі, що значить утримувати причали великого порту в суворій погодній ситуації в період, коли сам Генріх Мореплавець іще не додумався до конструкції судна «морського типу»? І як у степовій глухомані обігріватися великому місту? І як при відсутності лісу створювати портові споруди, як це в ті роки робили у Гданьску, Ризі, Кенігсбергу, Щецині, Бейруті, Марселі, Венеції. Адже ще в другій половині XVIII століття в Кінбурні, Очакові, на Перекопі, у Миколаєві будівельний ліс був на вагу золота, не кажучи про попередні століття…
Літні сезони були посушливими, що призводило до вигоряння степу та зниження рівня ґрунтових вод. Як тут можна утворювати хінтерланд (район, що тяжіє до порту)? Як облаштувати й налагодити постачання з нього? Як забезпечити місто з його інфраструктурою й великим портом овочами, фруктами, м’ясом? Не харчуватися ж увесь час морською рибою, що для слов’ян далеко не завжди було звичайною справою. А до того ж, як можна почуватися у безпеці у відкритому степу, на очах у всіх, хто бажає поласувати багатим містом. Це чудово розуміли колоністи-латиняни, тому й не будували міст ні в Буджаку, ні в Єдисані, ні в приморському Джамбуйлуцькому Задніпров’ї або в Тартарії Ногайській.
У якості «незаперечного» артефакту качибеївського порту нерідко показують на стародавній якір, знайдений у Куяльницькому лимані. У ті роки з бурхливими морськими штормами вузький пересип цього лиману, як і сусіднього Хаджибейського, практично щороку проривався хвилями. Причому по кілька разів на рік. Оскільки рівень лиману практично завжди був значно нижчим за рівень моря, то прориви, що утворювалися, виявлялися глибокими й могли існувати тижнями й місяцями. В умовах малих глибин і мілководдя вузької в той час затоки кораблеві, заскоченому бурею, було подітися нікуди. Та й стихія нікого не запитувала. У подібних проривах швидкості течії були такі великі, що човнам опиратися було справою марною, та й непотрібною. Дорога була одна – до рятівного лиману. Звичайно, якби в лимані був зазначений Качибей, то, по-перше, все одно йому до Одеси далеченько, а по-друге, якорів могло б бути й більше.
Сьогодні багато які школярі, обтяжені географічними знаннями, не сумніваються, що у світі «все тече та все змінюється». Що змінюється в Одесі? Звичайно ж, море та морське узбережжя. Взяти хоча б зсувний берег, украй не пристосований для забудови. Та й саме море не відстає. Сучасні точні розрахунки, виконані професорами В. Шмуратком і Г. Івановим, довели, що близько 700-600 років тому Чорне море переживало, крім «малого льодовикового періоду», ще й так звану Корсунську регресію. Звичайна справа. Тоді рівень моря був на 2-4 м нижчий сучасного.
Цей результат підтверджується прямими багаторічними інструментальними вимірами рівня моря в Одеській затоці на гідрометеорологічній станції «Одеса-Порт». Вона з перервами працює з 1821 року. А безупинно – уже близько 140 років. Якщо врахувати цей результат, то за зазначені 600-700 років Одеська затока мала глибини на 3-3,5 м менші, ніж зараз. Це значить, що на широкій мілині 600-650 років тому порт, та ще великий, не міг існувати в тому місці, де зараз на плато розташовані Приморський бульвар і бульвар Жванецького. Інакше суднам, що заходили сюди (звичайно ж, великим), замість кіля треба було прилаштовувати колеса або гусениці. Ця ж причина не дала можливості розвиватися Білгороду, у турків – Ак-Кермену.
І, нарешті, ще одне. З досвіду будівництва середньовічних портів, наприклад, Варни, Стамбула, Пірея, Трієста, Венеції, Генуї, Марселя та багатьох інших, добре відомі знахідки руїн 600-річної давнини. Причому такі, що не викликають сумнівів щодо своєї приналежності і, до того ж, майже завжди в хорошому стані. Будівлі великого міста та портові споруди мали позначитися в якихось руїнах. А у нас, однак, таких «качибеївських» не виявлено.
