Про таких людей, як Олександр Димитрієв, зазвичай кажуть: «Військова кісточка». І хоча його армійський досвід вмістився у дворічну строкову службу, яку він проходив ще у Військово-морських силах СРСР, а саме у підрозділі морської піхоти однієї з частин Балтійського флоту, цей досвід виявився в умовах неоголошеної війни на сході України безцінним.
Коли у березні 2014 року перед Олександром Димитрієвим постав вибір: продовжити роботу в морському торговельному порту, де він обіймав посаду змінного диспетчера, чи вирушити за мобілізацією до лав ЗСУ, він без вагань вибрав останнє. Інакше і бути не могло для людини, яка мала хорошу військову підготовку, а головне – бажання допомогти своїй країні у тяжку для неї годину.
Втім, Олександр не відразу потрапив до підрозділу, що відповідає його військовому профілю. Перші місяці по мобілізації він провів на кордоні з Придністров'ям у 18-му батальйоні територіальної оборони, виконуючи завдання з охорони державного кордону. Але вже після того як частину перекинули в сектор «М» під Маріуполь, його перевели до розвідбату.
Олександр опановував нові обов’язки досить легко. Природна кмітливість, спостережливість, високі морально-вольові якості добре доповнювали багаж військових знань і практичні навички у володінні зброєю, технікою, засобами зв'язку.
Вже перші виходи розвідгрупи в тил сепаратистів показали відмінний вишкіл сержанта Димитрієва, його вміння в бойових умовах ефективно застосовувати здобуті знання, а головне – проявляти комунікабельність і взаєморозуміння з товаришами по службі. Для розвідника це дуже важливо – відчувати лікоть товариша, знати, що в тяжку хвилину він завжди прийде на допомогу. В цьому стосунку розвідники побачили в Олександрі справжнього бойового товариша, сильного та надійного. Незабаром його призначили командиром відділення.
Під час бойових рейдів розвідники виконували найрізноманітніші завдання: виявляли та знищували ворожі секрети, диверсійно-розвідувальні та механізовані мобільні групи, визначали координати вогневих позицій сепаратистів. Кожну операцію розвідники ретельно планували та прораховували. І скільки ж було радості, коли вдавалося успішно реалізувати задумане.
Так, наприклад, було з організацією прихованої засідки. І хоча ця форма бойових дій часто застосовується в розвідці, в даному разі розвідники внесли в неї свою «родзинку» у вигляді використання тактики «ловів на живця».
«Крайній» свій бойовий вихід Олександр запам'ятає на все життя, тим більше що він був майже повністю знятий на плівку тележурналіста Першого національного каналу Сніжани Потапчук. У цьому рейді Олександр зазнав мінно-осколкового поранення і потрапив до госпіталю, звідки вже після лікування був демобілізований додому.
І хоча фільм, який був знятий за подіями цього розвідрейду, називається «Без права на славу», оперативне командування «Південь», рідні, друзі та товариші по службі Олександра Димитрієва сподіваються, що він гідний слави мужнього та хороброго вояка української армії, який у тяжкий для Батьківщини час став на її захист.
За інформацією відділу пропаганди оперативного командування «Південь»
