Мене завжди захоплювали чоловіки, які вміють і люблять готувати. Не кажу про тих, які змушені цим займатися, бо ще не обзавелися родиною, або дружина у від’їзді, або мама прихворіла. Вони йдуть шляхом найменшого опору – смажать картоплю, яєшню або дістають із морозилки пельмені. 

Дуже мало доводилося зустрічати чоловіків, які знаходили в кухонній творчості справжню філософію.

Один із них – член Української асоціації професійних фотографів Олександр Сляднєв. Він входить у десятку найцікавіших майстрів планети за версією авторитетної фотоспільноти «500px» і в сотню найкращих фуд-фотографів світу за версією «British Journal of Photography». Співпрацює з багатьма міжнародними компаніями й ресторанами, знімає для видань, присвячених кулінарному мистецтву. Його камера відобразила відомих в усьому світі кухарів та їхні страви. Олександр виконував замовлення популярних ресторанів з «Мішленівськими Зірками» та іншими вагомими нагородами в гастрономічній індустрії.

Доля вгадалася в дитинстві

З чого ж усе почалося, як закрутилося і в чому досягнення таких висот?

Дитинство Олександра не дуже відрізнялося від типового для звичайного одеського хлопчика. З шестирічного віку – школа мистецтв… Щоправда, не скрипка або фортепіано, а малювання. Сашкові це справді подобалося. 

– В дитинстві я малював. А мої друзі ходили на дзюдо або карате, купалися в морі або грали в дитячі ігри... Ніхто мене не примушував. Я малював, бо мав від цього справжнє задоволення, – згадує Олександр. 

Подорослішавши, він відійшов від малювання. Одержав диплом бакалавра юриспруденції, зайнявся пошуками роботи. Але коли в руки потрапив старенький фотоапарат «Зеніт», зрозумів, що саме з фотографією хоче пов’язати своє життя. Спочатку знімав усе підряд: природу, весілля, дівчат, робив фотоетюди, фоторепортажі.

А дівчата потім…

– Деякі мої друзі дивуються, що я більше не фотографую дівчат. Вони бачили щось шалено романтичне в тому, що у мене була можливість створювати образи представниць прекрасної статі, а я від цього добровільно відмовився. Зрозумійте мене правильно: жінок я ціную, а їжею зачарований. 

Правило 10000 годин, або Філософія зацікавленої людини

– Чомусь згадався анекдот. Дама запросила до себе на вечерю іменитого фотографа в надії на ексклюзивну фотосесію. Властиво, він показав свої останні роботи. «Які гарні фотографії! – вигукує дама. – Мабуть, у вас дуже хороший фотоапарат». Фотограф промовчав. По закінченні вечора, прощаючись, він промовив: «Дякую за вечерю. Було дуже смачно. Мабуть, у вас дуже гарні каструлі».

– Справді, яку б гарну апаратуру людина не мала, ким би не хотіла стати – лікарем, кухарем чи письменником – треба забути про лінощі, про обставини – і працювати. І навчатися. Читати книжки, відвідувати майстер-класи. Вкладати час і гроші у своє майбутнє. От і вся таємниця. І не забувати про правило 10000 годин. Рівно стільки потрібно людині, щоб стати професіоналом і справді домогтися успіху у своїй галузі. Якщо працювати сорок годин на тиждень протягом п’яти років – ти досягнеш цього числа. Якщо не готовий дуже багато працювати – навіть не берися. 

У моєму разі в пріоритеті завжди стоїть задоволення від роботи й життя. Потім у списку значиться досвід, і тільки після цього гроші. Я ніколи не робив те, що може принести мені круглу суму, але не принесе задоволення. Я люблю готувати й смачно їсти. Можливість фотографувати смачне в різних куточках нашого неосяжного світу надихає мене працювати все більше й більше. От тому я й став фуд-фотографом. Мені подобається поратися зі стравами, вибудовувати композицію і провокувати відчуття голоду у глядача. Тому завжди застерігаю, що сідати переглядати мої фото краще ситим.

Про тих, хто за лаштунками

– Кожна творча людина щось намагається повідомити світові довкола. Що Ви хочете сказати тим, хто читає Ваш сайт, дивиться фото, готує за Вашими рецептами?

– Вперше я про це задумався, коли був з товаришем в одному з одеських ресторанів. Нам дуже сподобалася їжа, і ми захотіли познайомитися з шеф-кухарем, щоб сказати йому спасибі. Але адміністратор відповів, що в закладі шеф-кухарів не викликають до зали. Тоді подумалося: «Я їм чудову страву, але не знаю, хто мені її приготував: чоловік чи жінка. Які він або вона на вигляд? Що його або її турбує?». Мені захотілося довідатися більше про цих людей і показати їх. Адже вони часто залишаються в тіні. А це унікальні особи, повірте. Кожен зі своїми інтересами, уподобаннями й неймовірно яскравою долею. Вони обожнюють свою роботу й люблять радувати гастрономічними шедеврами. Але середньостатистичний відвідувач ресторану часто не замислюється про те, хто ж йому приготував його улюблену страву. Так і народилася ідея мого проекту «Food’n’Chef» (<![CDATA[]]>www.foodnchef.com<![CDATA[]]>). Його основний меседж – «За кожною стравою стоїть доля людини». Я знімаю тих, хто часто залишається за лаштунками. У проекті «Food’n’Chef» я, якщо хочете, відновлюю справедливість. Подорожую по світу й розповідаю про найкращих професіоналів та їхні творіння. У кожній історії є цікавущі відомості про кухарів, їхні успіхи, а також розповідь про їхню улюблену страву і, властиво, – їхні рецепти. Наразі у мене в проекті презентовано близько 150 шеф-кухарів з усього світу, понад два десятки володарів Мішленівських зірок і чемпіонів світу з різних кулінарних мистецтв. І, властиво, – понад 400 авторських рецептів.

Фарш єдинорога, будь ласка

– І все Ви готували особисто?

– Готувати я люблю. Готую сам – і багато. Властиво, за тими рецептами, якими зі мною діляться шеф-кухарі для проекту <![CDATA[]]>www.foodnchef.com<![CDATA[]]>. Щоправда, є у мене кілька рецептів, які я називаю «фарш єдинорога». Їх ніколи не приготуєш вдо­ма. От, наприклад, омар у ластівчиному гнізді від шефа з Мішленівською зіркою з Гонконга. Ластівчине гніздо – це справді пташине гніздо, яке вважається деліка­тесом у Китаї. Дістати його у нас нереально. На сьогодні я таких рецептів уникаю й прошу шеф-кухарів, з якими працюю, давати прості блюда, які можна приготувати вдома.

– Бачу серед ваших робіт гілочку з мандаринами. Ново­річна тематика?

– Фото зроблено в Куала-Лумпурі. Насправді це солодкий паштет. Чимось нагадує наш одеський цимес. Він у тонкій оболонці, яка точно відтворює мандаринову скоринку.

Є нагода

Не відразу вирішила – добре чи погано те, що газетна сторінка не змогла вмістити все, що хотілося написати. 

Скоріш за все, добре. Бо є нагода ще поговорити на різні теми: про міста і країни, які відвідав Олександр, про книжки, які сам випустив і де виступив фотографом, про майстер-класи, які він дає початкуючим фуд-фотографам, і багато інших особливостей його діяльності…

Замість шампанського

Рецепт від О. Сляднєва

– Попри те, що є традиційний святковий напій – шампанське, пропоную здивувати друзів і рідних незвичайним коктейлем, який легко можна зробити вдома. Це рецепт із книжки «Різдвяні коктейлі на основі віскі», яку я випустив разом із маркою «Whisky Corner».

Коктейль «Том і Джеррі» був винайдений 1820 року Пірсом Іганом, англійським спортивним оглядачем. Назва – це два імені персонажів його новели – Джеррі Хортона і Коритіана Тома. А ще кажуть, що справа в популярності театральної постановки…

Інгредієнти:

 Віскі шотландський односолодовий – 50 мл;

 Молоко – 100 мл;

 Яйце перепелине – 2 шт.;

 Цукрова пудра – 15 г.

1. Збити в мисці білки перепелиного яйця до утворення піни, окремо збити жовтки та цукрову пудру.

2. Перелити вміст обох мисок у підігріту чашку, додати віскі та вщерть залити підігрітим молоком.

3. Прикрасити меленим мускатним горіхом.