Перед урочистими зборами на честь 75-річчя Ренійського району, коли мали оголосити переможців конкурсу «Людина року-2015», Ганна Іванівна Строганова не спала всю ніч. Перед очима пробігли всі 42 роки життя у школі. Обличчя колег, із якими їй випало велике щастя працювати. «Звичайно, я стараюся, але ж у нас стільки високопрофесійних, гідних педагогів!» – переживала вона, знаючи, що титул «Освітянин року» присвоєно саме їй.
Ким би не працювала Ганна Іванівна – учителькою математики, заступницею директора, директоркою школи, завжди 25 листопада біля дверей її кабінету вишиковувалася черга. Цього дня діти приходили до школи раніше з букетами осінніх квітів – щоб до початку уроків привітати свого улюбленого, хоч і строгого, педагога з днем народження.
Дванадцять років Ганна Іванівна очолювала найбільшу в Ренійському районі школу № 2. Як знати, може, вона й по сьогодні стояла би при кермі, але 2002 року її обрали заступницею голови Ренійської районної ради.
Той тихий кабінет їй видався камерним ув'язненням, це було катування тишею: Ганна Іванівна звикла з раннього ранку й цілий день чути шкільний гомін, коли на перервах у коридори та фойє висипає понад тисяча галасливих хлопчаків і дівчаток. І цьому «броунівському руху» треба було задати правильний вектор.
Одного разу Г.І. Строганова, як директорка школи, організувала великі загальношкільні батьківські збори. З аналізом успішності виступили завучі. А директорка, коли взяла заключне слово, розповіла лише одну життєву історію:
– Самотня жінка виховувала двох дітей. Важко було жити на одну зарплату. Тільки раз на місяць, у день получки ця мама могла купити 200 грамів шоколадних цукерок. Вона сідала з дітьми за стіл і ділила цукерки: дві – синові, дві – дочці, дві – собі. Коли цю картину побачила сусідка, вона обурилася: «Як тобі не соромно! Віддай усі цукерки дітям!» – «Справа не в цукерках. Справа в тому, що діти мусять уміти у своїй родині все ділити порівну».
«Шоколадну теорему» Строганової доводить життя. Якось мій колега-журналіст змалював кричущий випадок. Бабуся, спираючись на ключку, ішла пішки польовою дорогою від села до села. Її обігнав, обвіявши хмарою пилу, крутий «джип». Тільки навздогін бабуся зрозуміла, що це промчав у нагальних справах її єдиний син.
Із цього приводу журналіст вибухнув щирою критикою на адресу власника іномарки, який зі спини не впізнав свою матір. Втім, міг би й незнайому бабусю підібрати на дорозі й підвезти.
А мені здається, що в цій ситуації винен не «крутий мен», а стара мати. Адже це вона віддавала своєму єдиному синочку всі цукерки, до однієї, – і світ одержав егоїста.
Можна в житті багато що змінити. Можна перебудувати свій дім, змінивши планування кімнат і дизайн. Можна помиритися із сусідом. Можна облишити шкідливу звичку. А от своє дитя, якщо свого часу ви щось вгаяли, перевиховати вже неможливо.
– Ганна Іванівна належить до тих учителів, у яких можна вісім разів запитати про одну й ту саму теорему, і вона вісім разів буде пояснювати – поки учень не зрозуміє, – говорить її колишня учениця, а нині колега Любов Петрівна Сайтарли. – Нас, молодих педагогів, Ганна Іванівна навчила визнавати свої помилки, якщо вони ненавмисне були допущені. Вона сама ніколи не боїться зізнатися у своїй неправоті й попросити пробачення за зайві емоції. Так, у викладанні математики вона завжди емоційна, але діти ніколи не ображаються навіть на найрізкіші зауваження.
…По закінченні каденції Ганна Іванівна із задоволенням повернулася в рідну стихію. На шкільних поверхах знову чути її гучний голос: учителька настільки захоплюється своїм уроком, що не помічає, як наростають децибели.
– Ти можеш відповідати як мужчина?! – чути крізь зачинені двері кабінету математики. – Ти, як майбутній чоловік, повинен говорити чітко, виразно, впевнено. Якщо не вивчив тему, чесно в цьому зізнайся й одержи те, що сьогодні заробив. А ви, дівчатка, не підказуйте. Сьогодні ви однокласникові дали списати – завтра будете скаржитися на те, що чоловіки пішли безвідповідальні. І все життя тягтимете за них лямку.
Важко сказати, чого більше на уроці у Строганової, – математики чи виховання... Як тут не згадати ломоносівське: математика розум до ладу приводить.
