Чутки про те, що професійні ліцеї буцімто збираються закривати, розтривожили передусім тих, чиї діти планували туди вступати цього року. «Послухайте, не всім же бути юристами й економістами. Мій син хоче стати електромонтером, а його друг – кухарем-офіціантом. Професії хороші. І саме в нашому Арцизькому ліцеї їх можна здобути, інакше навіть не знаю, чим займеться син після закінчення школи. Виховую його сама, живемо на мою мізерну зарплату», – ось що почула я від матері поки ще дев'ятикласника Дмитра…
До Арцизького професійного аграрного ліцею, який знаходиться в с. Теплиця, я й вирушила, щоб на місці переконатися в об'єктивності версії, що витає в повітрі, або її спростувати.
Ірина Володимирівна Гавриленко ледь більше року тому змінила на відповідальній посаді свого гідного попередника, який 37 років успішно керував ліцеєм, – Петра Христофоровича Челака. А працює в установі вже понад 20 років. Вона переконливо стверджує: чутки про закриття безґрунтовні, аграрному ліцею – бути!
Доля професійних ліцеїв широко обговорювалася на обласній зустрічі їхніх керівників із роботодавцями. Тоді порушили й питання про «перекидання» установ із державного на місцеві бюджети. Це ж які кошти вони мусять мати, щоб повною мірою забезпечити життєдіяльність ліцеїв? Ірина Володимирівна, її заступники Інна Пилипівна Балакан і Евеліна Федорівна Шидерова, всі педагоги вважають це нереальним. Адже тільки на стипендії й зарплату потрібно 8 млн гривень. А скільки ще треба грошей на все інше? Мені показали докладний список проведених і оплачених робіт лише за рік керівництва Ірини Володимирівни. Тільки ремонт покрівлі головного корпусу обійшовся в 200 тис. грн. Чимало коштів пішло на заміну 25 вікон, придбання комп'ютерів, складної побутової техніки, меблів. Крім того, «взули» трактори й машини. Зараз ведуть ремонт восьми кімнат у другому гуртожитку. Про інші витрати мова взагалі не йшла, хоча й вони істотні. А були ж іще й незаплановані. У листопаді «полетів» казан. Оперативно перераховані 47 тис. грн проблему закрили. Збирали гроші на трактор, але всі вони пішли на ремонт даху, що дуже протікав. З тієї ж причини зірвалася й друга спроба із трактором, але тепер уже продірявився дах у другому навчальному корпусі.
Добре б придбати нову сучасну техніку. Але прикинули: покупка однієї одиниці запотребує відмовитися від інших, навіть копійчаних витрат протягом двох-трьох років. На згаданій зустрічі з роботодавцями запропонували на державному рівні порушити питання випуску добротної вітчизняної сільськогосподарської техніки на українських заводах – Харківському тракторному, наприклад. Це зробить її придбання для ліцеїв набагато доступнішим.
Проблем нагромадилося чимало, але жодної нервозності в атмосфері установи я не відчула. Навпаки, вона винятково доброзичлива, ділова, творча. Може, тому, що в усьому тут покладаються насамперед на себе. Ірина Володимирівна вдячна державі вже за те, що вона взяла на себе оплату за енергоносії ліцеїв, водопостачання, вугілля, харчування сиріт. Для інших учнів воно платне – 300 грн на місяць, тобто по 10 грн на день – зокрема з повноцінним із трьох страв гарячим обідом, випічкою, чого багато які діти у себе вдома не бачать. Не дивно, що навіть на вихідні деякі з них залишаються в ліцеї. І тому, що погодують, і тому, що грошей на дорогу туди й назад немає. Добре, що гуртожитком забезпечені всі учні – із внутрішніми туалетами, душовими кімнатами. Дітям тут навчатися явно подобається, про що й сказали мені майбутні електромонтери Віталій Кирпанов і Сашко Панцир. Заняття, які проводить провідний викладач електротехнічних дисциплін Олександр Іванович Нікітін, захоплюють усю увагу хлопців. Вони вже зараз упевнені, що з роботою по закінченні ліцею у них проблем не буде.
Планували запровадити навчання ще за кількома, менш затребуваними професіями – муляр-штукатур, плиточник-лицювальник. Разом із середньою освітою це зовсім непогано для юнака, що вступає на шлях самостійного трудового життя. Але поки що це зробити не вдалося: багато сил і часу йде на атестацію, яку зараз, через 10 років, знову проходить ліцей. А це процес, у якому беруть участь і викладачі, і учні. Перший етап цього відповідального іспиту пройдено успішно. Попереду – ще два.
Тож усе в Арцизькому аграрному нині націлене на перспективу. А це відновлення матеріально-технічної бази, забезпеченість сучасною комп'ютерною технікою, здешевлення харчування, системна орієнтаційна робота. З минулого року вона проходить по-новому. До шкіл виїжджають тепер разом із учнями ліцею. Їхні бесіди зі школярами переконливіші, бо діти їм вірять.
Але є проблема, розв'язання якої від ліцею ніяк не залежить: ані в установі, ані в селі, де молоді більше, ніж у будь-якому іншому, спортивного залу немає. Проблема ця настільки давня, що за час її існування змінилися не раз не тільки керівники області й району, але й країни. У 1991-му, щоправда, поруч із ліцеєм його почали будувати, заклали фундамент. Але відомі події тих років відкинули надії молодих людей далеко на задвірки їхніх сподівань. Особливо тяжкі для них непогожі зимові вечори. Бажаючи хоч якось їх урізноманітнити, в ліцеї обладнали одну з найпросторіших кімнат під спортивну. Тепер можна пограти в теніс, шашки, шахи, поспілкуватися…
Тож їхала з Теплиці в доброму гуморі: ліцей працює, будує реальні плани, реалізує їх, розвивається. І це головне підтвердження правоти Ірини Володимирівни: професійним ліцеям – бути.
