Перший грецький балкер-гігант «Anangel Astronomer», що прийшов до Іллічівського морського торговельного порту 2 березня, відкрив серію суднозаходів по експортний український залізорудний концентрат. Тепер, за словами директора ДП «ІМТП» Сергія Крижанівського, такі судна вантажопідйомністю 175 тис. тонн будуть регулярно відвідувати порт кожні 10 днів.
І ось 14 березня біля причалу №1 знову стоїть судно тієї ж компанії «Anangel Mariner». Його капітан Вангеліс Герасимідіс вдоволений режимом проведення, обраним лоцманами, швидкою постановкою до причалу. Він оцінив, що стивідори почали перевірку трюмів одночасно з митним контролем і процедурами з відкриття кордону. Навантажування розпочали без зволікань. Капітан назвав Іллічівський порт гостинним. Працівникам одеських ЗМІ, яких він радо приймав на борту балкера-рудовоза «Anangel Mariner», Герасимідіс сказав, що за рівнем надаваних послуг Іллічівський порт не поступається ані європейським, ані китайським.
Так само, як і попереднє сестринське судно, «Маринер» узяв 175 тисяч тонн залізорудного концентрату, призначеного для доставки до Китаю. Тим часом телеоб'єктиви знімають судно довжиною 292 метри, осадкою до 18 метрів, здатне при повному завантаженні брати в трюми до 180 тисяч тонн насипного вантажу.
– Перше судно було пробне. Тепер ми вже навчені! – говорить С. Крижанівський, побувавши на терміналі.
– Застосовується та ж оптимальна схема завантаження у два етапи, що й при обробці першого балкера. Біля причалу на терміналі №1 судно приймає на борт 120 тисяч тонн ЗРК. Потім, коли вийде на осадку, максимально допустиму в порту, рушає на рейд. І там із трьох барж дозавантажується ще 55 тисячами тонн, – говорить стивідор Юрій Гузеря. – Але тепер ми вже подбали, щоб вантаж був заздалегідь накопичений в оперативній зоні. Звідси можливість працювати грейферами, що набагато швидше, ніж підвозити ЗРК парашутами.
Вантажовласникові це вигідно, бо він заощаджує на логістичних витратах. Не ображені й портовики, бо якщо на підприємстві є робота, то у них є зарплата. Нарешті, вдоволений грецький судновласник, бо скорочується час стоянки його судна біля причалу. Середній обсяг перевалювання за добу становить приблизно 20 тисяч тонн. Деякі зміни показують результат до 24 тисяч тонн.
Балкер обслуговують 23 особи. Офіцерський склад «Маринера» – греки. Рядові – філіпінці. Вони мовчки посміхаються «пресі». Посміхаються й дві дівчини з грецької Морської академії, що реєструють журналістський десант. Вони проходять тут плавпрактику.
Приємно було зустріти в команді земляка. Судновий фітер родом з Ізмаїла. Поєднуючи спеціальності зварника, токаря й моториста, він одержує зарплату понад 2500 євро на місяць. На грецькому флоті всі одержують зарплату в євро.
– Судно корейської побудови, не старше п'яти років, – розповідає він. – За класом воно – напівавтомат. Робочий день триває з 8.00 до 17.00, потім усі відпочивають. Вахти в нашому традиційному розумінні ніхто не стоїть. Змінні механіки спускаються до машини тільки якщо спрацює сигналізація. Оскільки судно міцне, нове, зварювальних робіт небагато. Іноді гайки кручу як асистент другого механіка. Зате точити завжди є що.
– Попереду рейс в обхід Африки, – говорить співрозмовник. – На те й судно класу «кейпсайз». Це судна-навалювальники, які через свої великі розміри не можуть проходити через Суецький і Панамський канали. Тому змушені оминати мис (англійською «кейп») Горн на півдні Латинської Америки або мис Доброї Надії на півдні Африки. Зазвичай такі судна спеціалізовані на перевезенні вугілля й руди.
Контракт із судновласником підписується на сім місяців із розрахунку, що балкер двічі встигне пройти звичайний для нього океанський маршрут. І тільки потім – зміна: у греків договір виконується чітко!
Одне слово – все гаразд! Тільки ізмаїлець, який звик до щедрих плодів бессарабської землі, ніяк не може розібрати смак грецьких страв. «Маринерський» кок варить щось середнє між густим супом і рідкою кашею із сочевиці. Поживно, звісно. Однак чоловік скучив за добрим наваристим борщем зі сметаною. Відвідати його до Чорноморська приїхали дочка із зятем. Привезли як продуктовий привіт з Дунаю кілька штук оселедця-«дунайки».
– Оце їжа! Оце я відчув, що вдома! – сміється українець.
Хоча до дому далеко…
