Дерев'яні поспіхом збиті труни. У них – невідомі солдати.
Жінки в чорному з доріжками зліз на щоках.
Маленька дівчинка у віночку, яка обіймає батька у військовій формі.
Спалена земля, що колись була хлібною нивою. І два танки на обрії.
Двійко закоханих.
Сміється Меркель, посміхається Путін.
Здавалося б: як можна такі різні фотографії ставити в одній залі та в один ряд? Але в цьому й полягає велика сила контрасту…
В Одеському музеї західного та східного мистецтва газета «День» представила фотовиставку, що ілюструє реалії нашого тривожного, суперечливого, бурхливого часу.
Перша зала присвячена воїнам АТО і політичним діячам.
Переді мною до музею зайшли кілька дівчат. Вони весело й голосно щось обговорювали. Переступивши поріг зали, принишкли. За кілька хвилин переходили від знімка до знімка, витираючи сльози.
Після цих фото легше дихається в наступній залі. Тут знімки дітей. Вони сміються. Фотографії зроблені на окупованих територіях. Але в очах дітей – надія. І всі, хто не стримав сліз раніше, уже не могли не посміхнутися.
В останній залі – протверезіння від сантиментів: історії біженців і фото речей, які вони поспіхом завважили за найнеобхідніші. Часто це ікони й інструменти. Адже коли на політиків не можна покластися, єдина опора – це віра, що допомагає жити далі й боротися з останньої надії…
