З Анатолієм Лобановим я познайомився влітку минулого року в обласному військовому комісаріаті. Минуло лише кілька місяців як він повернувся із зони АТО. Здавалось б, обов’язок свій перед Батьківщиною виконав, рік віддав війську, вже можна потроху до цивільного життя звикати. Але він знов бажав служити, з проханням про що і звернувся до військкомату.
На службу за контрактом Анатолія, звісно, зарахували. Сьогодні він – старшина роти вихованців військово-морського ліцею. А ще два роки тому був артистом Одеського академічного театру музичної комедії, займаючись своєю улюбленою справою та не здогадуючись про те, як круто невдовзі зміниться його доля.
Ще в березні 2014-го, будучи артистом балету вищої категорії, він готувався до своєї чергової вистави. Але в одну мить театральна завіса для нього опустилася…
– Чи шкодую я про те, що розлучився зі сценою? Відверто кажучи, однозначно відповісти на це питання важко. Просто іноді в житті треба робити якісь вчинки, і бажано – свідомо, щоб потім не було соромно за себе. Я майже 23 роки віддав театральному мистецтву. У дванадцятирічному віці записався до балетної школи, згодом закінчив музичне училище мистецтв і культури, був артистом балету одеських театрів опери та балету і музичної комедії, працював педагогом-репетитором. Практично жив на сцені, жив мистецтвом і не мав наміру щось змінювати. А потім сталася анексія Криму з боку Росії, і дуже прикро стало за всіх нас, за нашу Україну. Тому, як би це пафосно не звучало, я й вирішив стати солдатом для того, щоб Батьківщину захищати, – поділився зі мною думками матрос Анатолій Лобанов.
Відповідний рапорт із проханням бути призваним до лав ЗС України він написав ще в березні 2014 року. Місяць перечекав, а з військкомату відповіді не було. Сам пішов туди, і лише тоді його прохання задовольнили, хоча і не дуже цього воліли, помилково думаючи, що просто на емоціях погарячкував артист зі своїм рапортом.
Як виявилося – ні, не погарячкував, а написав його обдумано, що й довів впродовж року своєї служби по мобілізації, з яких майже вісім місяців провів на Донбасі, в зоні АТО.
Там він спочатку був позаштатним радистом, а згодом кулеметником, охороняючи рубежі нашої держави на Маріупольському напрямку і несучи службу у складі одного з мотопіхотних батальйонів.
Перебував на самому «передку». Його позиції від бойовиків відділяла річка Кальміус, яка впадає в Азовське море. Подивишся по той бік річки – а там, на відстані десь із півтора кілометра, – вже ворог…
Свій перший бій Анатолій прийняв у вересні 2014-го, за три дні по тім як опинився на Донбасі. Це матері та дружині 35-річний солдат сказав, що знаходиться у Запорізькій області, тоді як уже пізнавав усі тягарі та злигодні війни.
– Хвилин із десять тривав той перший бій, хоча здавалося, що це було набагато довше. Я відстріляв тоді два магазини, наш підрозділ – понад сім тисяч патронів, але свої позиції ми утримали і проросійські наймити відступили. Для себе ж тоді виніс один дуже важливий урок – треба не розслаблятися та бути увесь час напоготові, незважаючи ні на який режим перемир’я, – сказав мій співрозмовник.
Мир на Донбасі йому відчути так і не судилося. Майже весь час Анатолій знаходився на першій лінії оборони, піддаючись постійним обстрілам із боку противника. Снаряди іноді розривалися й на відстані кількох метрів від бліндажу. Гатили по українських воїнах майже щодня. Били з мінометів, самохідних артилерійських установок та іншого озброєння. Належало завжди бути напоготові, і часу іноді бракувало повноцінно поїсти або спокійно помитися в лазні.
Ось у такому ритмі війни тривали бойові будні Анатолія Лобанова та його побратимів. Щоправда, іноді на кілька днів, а бувало й тижнів, вогонь ущухав. А іноді, як було в грудні минулого року, Анатолій мав змогу перепочити вдома в короткочасній відпустці. Йому тоді пощастило, адже він зустрів свято Нового року в колі сім’ї. Мав можливість обняти та розцілувати матір і дружину Тетяну, шестирічного сина Кирила та чотирирічну донечку Ксенію. Що ще треба для щастя людині, яка втомлена війною? Напевно, нічого. Але відпустка минула швидко, і захисник України знов опинився на передовій.
Донбас… Полита свинцевим дощем, просочена лихом і людськими сльозами земля… І на цій нашій землі ось уже понад два роки мужньо боронять територіальну цілісність України її вірні сини, її патріоти та герої, в лавах яких мав честь перебувати і Анатолій Лобанов.
У травні минулого року він демобілізувався та повернувся з війни. Завітав до свого рідного театру музичної комедії, зустрівся зі своїми партнерами по театральній трупі, але на сцену вирішив не повертатися.
Тому звернувся до військкомату – і тепер служить за контрактом у військово-морському ліцеї.
