Аді Роговцевій – 79! У це складно повірити: класичні риси обличчя, музикальний голос, жіночність «поза часом» і те невловиме, що називають харизмою. «На Роговцеву» до Зеленого театру прийшли не тільки типові сивочолі театрали, але й молоді люди цілком гіпстерського вигляду.
Нещодавно Ада Миколаївна закінчила нову книгу –«Свідоцтво про життя». Її оповідь зі сцени теж була повна спогадів, гумору, меланхолії й тонких психологічних замальовок.
– Я не люблю у спілкуванні з людьми якихось складнощів та викрутасів, кажу все просто, мовби мама навчає борщ варити, – говорить вона.
Але ця простота сповнена тепла та мудрості.
Отож, кілька живих цитат від Ади Роговцевої.
– Я народилася страшного 1937 року. В десять місяців занедужала майже на все зразу: кір, коклюш, запалення легенів. Лікарі були розгублені: що корисно для кору, шкідливо для коклюшу. Сказали батькам: «Носіть на руках». І мене не спускали з рук, буквально «виносили» заново.
– Згадую своїх бабусь: Червону, Білу та Чорну (вже прабабцю), їх так називали через колір волосся. З Червоною я могла співати та плакати, так проявлялися перші провісники професії – співчуття та емоційна збудливість. А Біла, яка прожила майже сто років, була стриманішою. Але це теж придалося в роботі. Іноді, коли треба напустити певного холодку, я розумію – це від неї.
– Батько якийсь час служив в охороні Хрущова. Воювати на фронт він пішов геть непитущий, а повернувся – «запійним». Коли він не пив – це був рай, коли пив – пекло. Так уже замолоду виразно побачила різницю між хорошим і поганим.
– Я добре навчалася у школі і мала вступати на журналістику. Але подруги наполягли: «Спробуй стати акторкою, там іспити раніше!». Спробувала, вступила. Розповідаю Білій бабусі, а вона: «Ну що, дитинко. То така робота, що нічого не вкрадеш. Чесною людиною будеш». Першого вересня прийшла на заняття, а вже третього знімалася на кіностудії Довженка.
– Найпрекрасніше в учителі – коли він не самостверджується за рахунок учня, а розчиняється в ньому та краще за всіх бачить, на що той здатний.
– Треба розуміти: якщо в тебе горе, не можна його поширювати на всіх. А якщо щастя, теж постарайся щадити тих, хто зараз не такий щасливий, як ти.
– Приходить вік, коли грати молодих героїнь уже неможливо. Мені було дещо легше переходити на характерні ролі, бо замолоду я часто проживала з героїнею життя від 16 до 70 («Салют, Маріє!», «Вічний поклик»). Але все одно це непросто. Приходить сценарій, а там зазначено: «стара матір», «стара чаклунка»... А потім радієш, коли читаєш: «літня дама зі слідами колишньої краси». Приємно, хоч і нечасто таке трапляється.
– Я патріотка України, хоча виросла в російськомовному середовищі, була акторкою Київської російської драми і 60 років з успіхом виступала в Росії. Мене там дуже критикували за те, що пожертвувала 52 тисячі гривень для воїнів АТО. Але ж це була благодійність на госпіталь! Що в цьому лихого – не розумію.
– Назва моєї другої книжки спогадів – «Свідоцтво про життя». Син любив жартувати: «Є свідоцтво про народження, є свідоцтво про смерть, а де свідоцтво про життя?». Думаю про це, згадую всіх добрих людей, яких посилало життя, і розумію: без них я була б геть іншою.
Одне із тлумачень імені Ада – «окраса». Немає сумнівів, Роговцева – справжня окраса нашої культури. Вона чудово читає вірші, посміхається, роздає автографи й радіє затребуваності.
– Розумієте, вже такий вік... Якщо кличуть – треба їхати!
