Нещодавно свій дев’яностолітній ювілей відсвяткувала одна з найповажніших мешканок с. Гонората Ольга Дмитрівна Сидоренко. З цієї нагоди за святковим столом зібралася вся родина ювілярки, щоб привітати рідненьку з такою знаменною датою.
У дружному сімейному колі звучало багато гарних слів, вітань на адресу призвідниці урочистостей, а вона подумки гортала сторінку за сторінкою свого життєпису і згадувала, як пролетіли, мов баскі коні, роки за роками. На довгій життєвій стежині довелося звідати і горя, й радості.
Ще дуже малою залишилася Ольга Дмитрівна без маминої ласки, а лише трохи оговталася від страшної втрати – настали голодні роки. Дуже сутужно доводилося тоді усім, а особливо дітям. Назавжди закарбувалися в пам’яті події горезвісного 33-го року. А незабаром іще одне лихо важким тягарем скотилося на всю нашу країну: страшне слово «війна» затьмарило горизонт на роки.
Щоб вижити, доводилося дуже багато працювати. З досвітку й до смеркання трудилася Ольга. У повоєнні роки працювала на відбудові народного господарства, а пізніше – нормовичкою в місцевому господарстві. Скільки всілякої роботи переробили вправні жіночі руки! Це знає лише вона. Бо ті, у кого в родині були мати й батько, брат чи сестра, мали відчутну допомогу, підтримку, а вона, як билинка в полі, завжди одна-однісінька. Та не скорилася долі, не зневірилася в житті, не розчарувалася в людях.
Вправну, роботящу дівчину підмітив бравий Володимир, вони покохали одне одного, а незабаром створили міцну дружну сім’ю. У любові та злагоді жили. Самовіддано працювали в рідному колгоспі. У подружжя Сидоренків народилося три донечки. Життя помалу налагоджувалося, але доля розпорядилася інакше. Білим голубом у вічність відлетів її коханий чоловік, залишивши Ольгу Дмитрівну на життєвому роздоріжжі. Однак давала раду скрізь: і вдома, і в полі – всюди встигала. Пекла, варила, прала – чого лишень не переробила. А найголовніше – навчила дітей, як на світі по совісті жити. Вселила їм віру в прекрасне, а з цим уже є сенс вирушати у довгу життєву дорогу…
За багаторічну самовіддану й невтомну працю Ольга Дмитрівна відзначена медаллю «Ветеран праці», має ще багато ювілейних нагород. Тепер, дивлячись, якими сумлінними, працьовитими та чуйними виросли Марія, Валентина та Катерина, мати горда за них. Радіє й за онуків та правнуків, бо ті також роблять свої перші успіхи в житті. Життя людське – як поле золоте: щоб щедро зародило, треба чимало трудитися.
Роки, які прожила Ольга Дмитрівна Сидоренко, дали плідний результат, бо вони були освячені невтомною працею. За це шана й повага від рідних, друзів та односельців.
Тож нехай Вам, шановна ювілярко, ще довго квітує білий світ, здійсняться сокровенні ваші мрії, а доля хай пошле багато щедрих літ у здоров’ї, щасті, радості й надії.
