Перше моє враження, коли переступила поріг Червонознам’янського стаціонарного відділення для постійного проживання пенсіонерів та непрацездатних громадян, – це надзвичайна чистота і лад в усіх приміщеннях. Його мешканці також охайні та доглянуті. Постіль свіжовипрана, над ліжками висять килимки, на вікнах – чисті фіранки, є телевізори. У кожній палаті стіни пофарбовані у блакитний, салатовий, помаранчевий, бежевий, рожевий кольори. Завідувач відділення Леонід Михайлович Лемешев розповів: коли робили ремонт, намагалися зважити на всі побажання стареньких, щоб їм було комфортно мешкати в палатах. Щиро кажучи, такі гарні умови, створені для мешканців Будинку милосердя, приємно здивували.
Відчувалося, що весь персонал не просто дуже добре виконує свої обов'язки – частинку душі віддають підопічним медична сестра Світлана Миколаївна Гузунова, завідувачка господарчої частини Світлана Миколаївна Тодорова, молодші медичні сестри Оксана Вікторівна Орловська, Олена Йосипівна Писарська, Тетяна Миколаївна Конопельська, Лідія Григорівна Греценюк. Кухарки Юлія Олександрівна Конопельська та Оксана Павлівна Бігдаш забезпечують пацієнтів чотириразовим збалансованим харчуванням, дбають, щоб їжа була смачною та різноманітною.
– На подяку заслуговує й кочегар Григорій Іванович Беспалов. Незважаючи на солідний вік (чоловіку вже виповнилося 76 років), він невтомно піклується про те, щоб цим немічним людям було тепло й затишно, – додала директорка територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Іванівської райдержадміністрації Ольга Георгіївна Голуб’єва. – Коли щось поламається, він швиденько все налагоджує.
Зараз у відділенні 19 пацієнтів, із яких дев'ятеро не можуть самостійно пересуватися. Втішно, що старенькі, немічні люди намагаються не втрачати бадьорості духу. Один із них – 72-річний Едуард Борисович Югай – має дві вищі освіти, працював інженером у будівельних організаціях, у Міністерстві водного господарства. Сім'ю не створив і певний час жив у товариша в Северинівці. Коли той помер, Едуард Борисович опинився фактично на вулиці, але соціальні працівники доправили дідуся до Будинку милосердя. Він дуже задоволений, і коли я запитала, як йому тут живеться, відповів, що потрапив мовби в рай! Тим паче що тут йому вдається втілювати в життя свої технічні задумки. Наприклад, він розробив пристрій для копання моркви. Нині ж мріє виготовити чудо-виріб і налагодити його виробництво, щоб допомогти овочівникам.
Тамара Борисівна Руденко, хоча і прикута до ліжка, – завжди посміхається. Біля неї купа книжок. Вона встигла перечитати майже все зібрання місцевої бібліотеки. А ще жінка полюбляє розв’язувати кросворди. Вона також гарно плете серветки, накидки. Розповіла, що має вищу освіту, працювала економістом. Та якось потрапила в жахливу аварію, зазнала численних переломів ніг. Після цього самотня жінка потрапила сюди.
Чотири роки мешкає в цьому будинку 91-річна Пелагея Архипівна Каташинська. Все життя вона віддала нелегкій праці: трудилася в городній бригаді, на фермі, кухаркою, продавцем. Дітей жінка не мала. Після смерті чоловіка, коли вже не змогла сама себе обійти, соцпрацівники не полишили її напризволяще.
…Життя чудове, поки людина молода і здорова. На жаль, людський організм із плином часу зношується, старіє. Разом зі старістю приходять неміч та хвороби, а то й інвалідність. І добре, коли є кому доглянути безпомічну людину, проявляючи людяність, терпіння, ласку і доброту.
