Ця розмова відбулася ще в жовтні на передовій у зоні АТО. Почуте від співрозмовника надовго збереглося в моїй пам’яті. Адже командир, який прагне та здатен об’єднати абсолютно різних людей в один колектив задля досягнення однієї мети, це – особистість.
– Ми завжди у відповіді за тих, кого забрали з сімей. І наше завдання – повернути цих людей додому живими, – з цих слів старшого прапорщика Дмитра Хіврича і розпочалося моє знайомство з ним – командиром ремонтного взводу автомобільної техніки. – Головне – пам’ятати, що людина – не одиниця, а особистість, з усіма її перевагами й недоліками.
Цей високий та кремезний вояк усім своїм виглядом підкреслював здатність керувати і приймати вірні рішення у складних ситуаціях.
Його бойова діяльність розпочалася давно. І Дмитро, і його дружина Ірина – військовослужбовці. А відтак порозуміння та підтримка в цій сім’ї виробилися роками спільного життя.
– Моє життя поділилося на два періоди: до війни та під час війни. Друга частина мого життя розпочалася
2 вересня 2014 року, коли нас підняли за тривогою на охорону аеродрому, – розповідає Дмитро Вікторович. – Ніколи не забуду перший обстріл в Амвросіївці. Це брехня, що люди не бояться смерті. Коли навколо грім від гармат і розривів мін – страшно усім.
Розповідь старшого прапорщика перервав кладівник солдат Євген Буланов, запитавши про видачу ремонтникам деталей для лагодження автомобіля.
– Ось, зверніть увагу на цього солдата, – кивнув у бік кладівника Хіврич. – До призову на військову службу він був знаєте ким? Чемпіоном Києва з більярду. Кандидат у майстри спорту. А тут – справжній професіонал у нашому ремвзводі.
Неподалік почувся гуркіт. Ремонтували авто. До складу запчастин підходить майстер. Називається:
– Командир 2-го ремвзводу старшина Сергій Хмельницький, у цивільному житті – будівельник-висотник.
– Невже у підрозділі всі майстри до мобілізації не стикалися з ремонтом автомобілів? – цікавлюся у старшого прапорщика Хіврича.
– Не всі, – відповідає той. – Он, наприклад, лагодить двигун солдат Василь Калинка. Він – тракторист із Івано-Франківщини. Отже, ремонт двигуна для нього звична справа.
На запитання, що залишиться у пам’яті найяскравішим спогадом для командира 11-го ремвзводу, Дмитро Хіврич підвів руку в напрямку МАЗа та «Урала»:
– Оце – наші «хресники». До нас привезли МАЗ після того, як у нього влучили два ПТКРСи, а «Урал» від куль перетворився на друшляк. Їх мали «поховати», тобто перетворити на металобрухт. Але для нас, автомайстрів, кожна автівка – як дитина... два тижні копіткої виснажливої роботи – і відновлені красені знову в автомобільному строю. Взагалі-то наше бойове завдання лише на перший погляд залишається непомітним. Адже саме від нашої служби залежить забезпеченість підрозділів бойовою технікою: підвезення продуктів, медичне забезпечення, перевезення особового складу...
За словами командира взводу, успіх службово-бойової діяльності автомайстрів полягає в чіткому розподілі обов’язків у підрозділі. Результат же такої злагодженної командної роботи в тому, що на території бригадного рембату на сьогодні в ремонті – лише два автомобілі.
– Я відчуваю особисту відповідальність за техніку й за людей, які об’єднані однією метою – всю свою майстерність і всі свої сили присвятити перемозі над бандитсько-окупаційними угрупуваннями в нашій країні, – сказав на прощання Дмитро Вікторович Хіврич.
