Україна продовжує координацію власних зусиль на інформаційному фронті, маючи підтримку з боку неурядових організацій усередині країни та за її межами
До складу Міжнародного інформаційного консорціуму (МІК) «Бастіон», із яким Рада національної безпеки та оборони України підписала Меморандум про взаємодію, входять українські та зарубіжні неурядові організації, що протидіють російській агресії в інформаційному просторі. МІК було створено з ініціативи групи «ІС» (Центр військово-політичних досліджень). Від РНБО документ підписав секретар РНБО Олександр Турчинов, від МІК «Бастіон» – представники чотирьох організацій, що стали засновниками консорціуму. Це група «ІС», «Центр дослідження армії, конверсії та роззброєння», «InformNapalm», а також «Бюро протидії гібридній війні». На сьогодні у складі МІК «Бастіон» є неурядові організації (НУО) з України, Грузії, Латвії, Польщі, Естонії. Головне завдання консорціуму – об’єднання зусиль у протидії пропаганді й інформаційним операціям РФ у національних інформаційних просторах.
Відтепер українські урядові й неурядові організації вийшли на принципово новий рівень координації зусиль щодо боротьби з агресивною російською пропагандою. В інформаційному протиборстві з агресором Україна не буде сама.
Актуальність цього питання надвисока. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов неодноразово наголошував на особливості саме інформаційної складової в загальному контексті російської гібридної агресії. За його словами, гібридна війна, яку веде проти нас Росія, передбачає не тільки активні бойові дії на сході України, а й електронну, економічну, соціальну та інші руйнівні складові.
– Одним із найнебезпечніших елементів гібридної війни є війна інформаційна. Ми ж бачимо, що Кремль уже давно відпрацював агресивну технологію гібридного наступу: спочатку приходять російські телеканали, за ними – російські танки, – говорить секретар РНБО.
За словами Олександра Турчинова, Російська Федерація всіма доступними засобами формує в інформаційному просторі вкрай викривлену картину світу, намагаючись не тільки дискредитувати Україну на міжнародній арені, виправдати й легалізувати агресію проти нашої держави та, відповідно, виправдати порушення міжнародного права, а й взагалі дестабілізувати політичну, соціально-економічну ситуацію в Україні, розхитати міжетнічні та міжконфесійні стосунки, щоб досягнути кінцевої мети – повернути собі в тій чи іншій формі контроль над українською владою або принаймні поставити всі її рішення та кроки в пряму залежність від волі Кремля.
Для цього російський режим не шкодує ані часу, ані зусиль, ані грошей. Світовій спільноті, власним громадянам, українському суспільству численні контрольовані ним ЗМІ розповідають про «розіп’ятих немовлят», про «унікальні бойові можливості» чергового витвору хворобливої фантазії працівників російського ВПК тощо, аби лише досягнути мети. Обсяги інформаційної навали постійно зростають.
За оцінкою експерта українського Центру військово-політичних досліджень В’ячеслава Гусарова, Росія щороку витрачає на це майже 3,5 мільярда доларів. Це стосується багатьох аспектів: прямого фінансування ЗМІ, підтримки проросійських організацій за кордоном, фінансування так званих непрямих інструментів впливу (різноманітні культурні заходи й проекти) тощо.
Нашій країні доводиться боротися з агресором в інформаційному просторі явно не в рівних із ним умовах. У Російській Федерації активно діє єдиний центр ведення інформаційної війни, фактично запроваджено цензуру, створено низку спеціалізованих пропагандистських ЗМІ, які не просто взаємодіють із держструктурами країни, а напряму ними підтримуються й в окремих випадках навіть є їхніми структурними підрозділами («Russia Today», «LifeNews», «Звезда» тощо). По суті, російська машина пропаганди функціонує в режимі воєнного часу. В Україні ж державним та недержавним інформаційним структурам доводиться діяти зовсім в інших умовах: цілковита свобода слова й думок і жодних натяків на цензуру, зумовлену проведенням АТО. Нерідкі навіть конфлікти між владою та медіа, не кажучи вже про значну частку вітчизняних ЗМІ, налаштованих різко критично та опозиційно до будь-яких дій влади. В цьому сенсі інформаційний простір країни є досить вразливим щодо ворожої пропаганди.
Саме тому питання координації як державних, так і недержавних зусиль українських структур і аналогічних інституцій інших країн не просто стоїть на часі, а є гостро актуальним. Зрозуміло, що це не передбачає жорсткої централізації, як в Росії, де панівний режим просто керує інформаційною роботою. Скоріше йдеться про обмін досвідом, інформацією, можливу обопільну ресурсну підтримку. Жодних тоталітарних інформаційних вертикалей, якими керуватимуть з єдиного владного центру, або навіть намірів запроваджувати елементи цензури немає. Це радше клуб рівних однодумців, пов’язаних однією метою – узгодженіше й ефективніше протистояти інформаційній агресії Росії…
♦До відома
Росія посіла перше місце у світі за державними витратами на пропаганду. Динаміка їхнього зростання вражає: загальний розмір фінансування проурядових ЗМІ в Росії 2012 року сягнув рекордних 48,65 мільярда рублів ($1,6 мільярда). Однак рекорд довго не протримався – його було багато разів перевищено вже 2014 року (понад $2,5 мільярда). А вже 2016-го ця цифра сягнула $3,5 мільярда. Це насамперед фінансування таких монстрів інформаційної війни, як «ВГТРК», «Russia Today», «Голос России», «Российская газета», «РИА «Новости», «1-й канал», «НТВ», «ТК «Петербург». Вживати термін «проурядові ЗМІ» стосовно РФ не зовсім доречно. Адже Кремль не просто впливає на їхню редакційну політику, а, власне, формує її.
