Це історія одного добровольця, який після повернення з війни не втратив бойового духу і довів – життя після АТО триває.
До війни Леонід Грабар працював охоронцем на пасіці і мав власне невеличке господарство, тримав свиней, корів, биків, курей… Після того як у вересні 2014 року чоловіка призвали, довелося все продати. Наступні кілька років незворотно змінять його життя. Але він жодного разу про це не пошкодує.
– Хоча мене призвали лише у вересні 2014 року, до цього я ходив у військкомат і пробував записуватися в добровольчі батальйони. Проте мені відповіли, що штат набрано. Звісно, засмутився, але знав – моя повістка мене знайде. І знайшла – в серпні 2014-го. На полігоні Широкий Лан пройшли навчання, а вже у вересні у складі 28-ї ОМБР я був у Донецьку, – розповідає Леонід.
17 травня 2015 року під час обходу територій Леонід потрапив у перестрілку з ворогом, у плині якої його поранили: куля пройшла за 4 мм від серця, розірвало легеню і роздробило два ребра.
– Я подзвонила Льоні у той момент, коли його пораненого клали в машину. Він намагався відповісти бадьорим голосом, що все гаразд, але серце віщувало біду. Ввечері його телефон мовчав, тож почала обдзвонювати керівництво. Дізнавшись страшну правду, одразу поїхала до Дніпра, куди чоловіка направили після операції, – згадує страшні події дружина Леоніда Світлана. – Далі тривале лікування й реабілітація. Коли Леонід повернувся додому, то він ніби загубив себе. Лише коли дзвонили товариші з передової, у нього знову світилися очі…
Одного разу після поранення сім’ю Грабарів провідували волонтери з благодійного фонду «На благо Одеси». Серед них і Алла Русс. Подружжя пригощало гостей полуницею. Аж раптом на Аллу сіла бджола. Дівчина злякалася. А Льоня спокійно зняв комаху і відпустив. І зробив це з такою ніжністю і дбайливістю, що волонтери були просто вражені.
– Одразу по приїзді додому я кинула пост у «Фейсбуці». Відгукнулася Вероніка Буз. Її дідусь займався бджолярством. Дівчина розповіла, що бачила сон, де він просив продовжити його справу. Тож довго не вагаючись, Вероніка перерахувала подружжю Грабарів кошти, щоб ті могли купити бджіл, – розповідає Алла Русс.
Ось так солодка мрія Леоніда втілилася у реальність. Спершу два вулики, потім п’ять, а потім чоловік отримав компенсацію за поранення і все до копійки вклав у улюблену пасіку. Вуликів ставало більше, вдалося придбати бджолині сім’ї. І хоча прибуток справа стала приносити лише через рік, з перших днів Леонідові вдалося повернути собі втрачений на війні душевний спокій і віру, що все буде гаразд.
